Дохід місцевих бюджетів

 Суть доходу

Для виконання своїх завдань органи місцевого самоврядування повинні мати достатні фінансові та матеріальні ресурси, а також право самостійно управляти й розпоряджатися цими ресурсами. Одним із найважливіших прав щодо власних ресурсів є право на самостійне формування, ухвалення та виконання місцевого бюджету.

Під доходами бюджету розуміють фінансові ресурси, які місцеве самоврядування очікує отримати до свого бюджету.

Доходи бюджету  — усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти ) ;

Доходи бюджету — це частина централізованих ресурсів держави, що необхідні для виконання нею відповідних функцій. Централізовані ресурси держави формуються за рахунок доходів органів державної влади та місцевого самоврядування,

1. які надходять до державного бюджету України;
2. які надходять до місцевих бюджетів.

За соціально-економічними ознаками всі доходи можуть бути поділені на:

1. Доходи від господарської діяльності;
2. Доходи від використання природних ресурсів;
3. Доходи від зовнішньоекономічної діяльності;
4. Доходи від банківської діяльності;
5. Доходи від реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;
6. Державне мито;
7. Митні платежі;
8. Збори та інші неподаткові доходи;
9. Доходи від приватизації;
10. Доходи від громадян тощо.

Податкові надходження. Податки можуть бути прямі та непрямі.

1. Прямі податки стягуються безпосередньо з доходу або майна платника (податок на прибуток, податок на майно, включаючи землю та окремі види майна тощо). Сплачуються фізичними та юридичними особами.
2. Непрямі податки — даним видом податку обкладаються товари та послуги (ПДВ, податок на операції з нерухомим майном, цінними паперами тощо). Податок частково або повністю включається в ціну товару або послуги.

Залежно від порядку зарахування надходження поділяються на власні та спільні.

Власні доходи — фіскальні надходження, що відповідно до законодавства встановлюються місцевими органами влади і повністю або у твердо фіксованій частці (нормативі) на постійній основі зараховуються до відповідного місцевого бюджету, причому тільки одного (наприклад, місцеві податки та збори та ін.). Відповідно, власні доходи не включають міжбюджетні трансферти, що надійшли до місцевого бюджету із державного або інших місцевих бюджетів. До них також не входять спільні доходи та доходи, чия база і ставка визначаються вищим рівнем влади.

Спільні доходи — доходи, які на розподіляються між бюджетами різних рівнів (наприклад: податок на доходи з фізичних осіб, плата за землю та інші).

• Система оподаткування

Принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов’язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов’язки і відповідальність платників визначає ЗаконУкраїни "Про систему оподаткування".

Встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Податки і збори (обов’язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України "Про систему оподаткування" (крім визначених Законом України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України"), сплаті не підлягають.

Зміни і доповнення до Закону України "Про систему оподаткування", інших законів України про оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів (обов’язкових платежів), механізму їх сплати вносяться до не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року. Це правило не застосовується у випадках зменшення розміру ставок податків, зборів (обов’язкових платежів) або скасування пільг з оподаткування та інших правил, які призводять до порушення правил конкуренції та створення податкових переваг окремим суб’єктам підприємницької діяльності або фізичним особам.

Під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Принципами побудови системи оподаткування є:

стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

обов’язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) — на більші доходи;

рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

соціальна справедливість — забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

економічна обгрунтованість — встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірність сплати — встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;

єдиний підхід — забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів).

Платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі). Облік платників податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється органами державної податкової служби та іншими державними органами відповідно до законодавства.

Об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов’язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до законів України.

Контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами.

Залежно від органу влади, який встановлює податки та збори, тобто за рівнем запровадження, доходи поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки і збори — це обов’язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади, і є обов’язковими для справляння на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються (наприклад, податок на прибуток підприємств, державне мито, плата за торговий патент, збір за забруднення навколишнього середовища та інші).

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):

1. податок на додану вартість;
2. акцизний збір;
3. податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами;
4. податок на доходи фізичних осіб;
5. мито;
6. державне мито;
7. податок на нерухоме майно (нерухомість);
8. плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності);
9. рентні платежі;
10. податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
11. податок на промисел;
12. збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13. збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14. збір за забруднення навколишнього природного середовища;
15. збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
16. збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
17. збір до Державного інноваційного фонду;
18. плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
19. фіксований сільськогосподарський податок;
20. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
21. єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;
22. збір за використання радіочастотного ресурсу України;
23. збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний);
24. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
25. збір за проведення гастрольних заходів;
26. судовий збір;
27. збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Місцеві податкиі збори — це обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади, та ї х спра вляння є обов’язковим лише на певній території .

До місцевих податків належать:

1. податок з реклами;
2. комунальний податок.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:

1. збір за припаркування автотранспорту;
2. ринковий збір;
3. збір за видачу ордера на квартиру;
4. курортний збір;
5. збір за участь у бігах на іподромі;
6. збір за виграш на бігах на іподромі;
7. збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
8. збір за право використання місцевої символіки;
9. збір за право проведення кіно- і телезйомок;
10. збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
11. збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;
12. збір з власників собак;

Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому місцеві податки ( податок з реклами та комунальний податок ), збори (обов’язкові платежі) ( збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг; збір з власників собак), є обов’язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане запровадження цих податків і зборів.

• Доходи поточного (операційного) бюджету та бюджету розвитку .

Порядок зарахування надходжень до бюджету та напрямки використання акумульованих коштів головними розпорядниками визначаються Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік із наступним затвердженням визначеного порядку відповідною радою при затвердженні рішення про бюджет.

Органи влади відповідають за створення двох видів бюджету — відповідно для загального та спеціального фондів.

Органи місцевого самоврядування не можуть самостійно ухвалювати рішення про створення спеціального фонду, оскільки дане повноваження цілком належить Урядові. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається Законом України про Державний бюджет на відповідний рік. Уряд щороку в Основних напрямах бюджетної політики має обґрунтувати, чому і надалі необхідно зберігати поділ на загальний та спеціальний фонди, адже "зв’язування" бюджетних ресурсів не додає результативності їхньому використанню. Бюджетний кодекс передбачає, що поділ бюджету на окремі фонди може змінюватися з року в рік, і що єдиним спеціальним фондом, визначеним Бюджетним кодексом, є бюджет розвитку.

Надходження до спеціального фонду можуть використовуватися тільки у певних визначених випадках. Крім того, існують законодавчі обмеження щодо передачі коштів між загальним і спеціальним фондами. Створення позабюджетних фондів органами місцевого самоврядування заборонено.

Поточний (операційний) бюджет містить план видатків на певний період часу та оцінку дохідної частини, необхідної для їх фінансування, за винятком видатків на основні фонди.

Бюджет розвитку містить план інвестування в основні фонди протягом поточного бюджетного року. Термін служби основних фондів (їх ще називають капітальними активами) складає декілька років, як правило, більше ніж 3–5. Власне, бюджет розвитку тому і є елементом плану капітальних інвестицій, що передбачає інвентаризацію капітальних активів, визначення проектів розвитку основних фондів на майбутнє, початок та кінець їх використання та пропоновані джерела фінансування.

Таблиця 3.1. Перелік доходів поточного бюджету та бюджету розвитку
із зазначенням виду та фонду бюджету

 3.2. Закріплення дохідних джерел за видами бюджетів

• Врегулювання законодавчої бази щодо формування доходів місцевих бюджетів

Положення статті 61 п.4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" декларують, що "самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами..."

Безумовним досягненням в напрямку формування доходних джерел бюджетів місцевого самоврядування є те, що Бюджетним кодексом України дійсно закріплено на стабільній основі не тільки перелік доходів бюджетів місцевого самоврядування, а й постійні відсотки їх розмежування між видами бюджетів.

Рада вищого рівня більше не має права встановлювати для бюджетів місцевого самоврядування розміри відрахувань від жодного з податків.

Принципи, за якими здійснено закріплення доходів за бюджетами місцевого самоврядування:

1. Забезпечення стабільності і передбачуваності надходжень до місцевих бюджетів, можливість довгострокового прогнозування доходів. Постійний перелік і відсоток відрахувань від податків до конкретного бюджету спонукає до вивчення економічних факторів, що впливають на обсяги доходів і формувати довгострокову місцеву політику їх розвитку.
2. Взаємозв’язок між обсягами податків, що сплачуються на території та рівнем бюджетних послуг, що отримує платник податку.
3. Встановлення тільки переліку доходів і відсотків відрахувань від них стимулює нарощування абсолютних обсягів доходів. Збільшення маси доходів повністю направляється на збільшення видатків цього ж бюджету. Перерозподіл "зверху" неможливий законодавчо.
4. Закріплення за місцевими бюджетами переліку таких доходів, що найменше залежать від коливань фінансово-економічної політики держави; Основні податки, закріплені за місцевими бюджетами (прибутковий податок з громадян, надходження від плати за землю, місцеві податки і збори) мають більш стабільну базу формування і тенденції зростання ніж такі як податок на додану вартість, податок на прибуток, акцизні збори, коливання яких залежить не тільки від прийнятих законів, а й від урядових рішень.
5. Закріплення за рівнями бюджетів переліку доходів на зростання яких вони можуть відповідно впливати. Не дивлячись на те, що норми оподаткування регулюються загальнодержавними законами місцеві органи влади можуть впливати на розвиток бази надходжень закріплених доходів. (Ефективна політика в сфері управління земельними ресурсами, підтримка підприємств, що створюють робочі місця і збільшують фонд оплати праці тощо)

• Основні положення щодо закріплення доходів за місцевими бюджетами

Для фінансування видатків, що обраховуються за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, призначається кошик джерел доходів бюджетів територіальних громад. Структура доходів кошика не є випадковою — це передусім податки та збори, що стягуються за місцем проживання (щоправда, на сьогодні прибутковий податок в Україні ще несповна відповідає цьому критерію, однак ця його вада має бути відкоригована майбутнім Податковим кодексом).

Один із кардинальних принципів державних фінансів полягає в тому, що лише податки, які сплачуються місцевими жителями, повинні використовуватися для фінансування суспільних послуг, що надаються цим місцевим жителям. Номенклатура цих податків відповідає міжнародній практиці і засвідчує чіткий взаємозв’язок між величиною та місцем сплати податку та рівнем послуг, що їх отримує за ці кошти платник податку, який водночас є і виборцем. Місцеві платники податків значно більшою мірою схильні цікавитися видатковими рішеннями місцевої влади і відстежувати їх, коли вони знають, що ці рішення здійснюються головним чином коштом сплачуваних ними податків.

• Особливості закріплення за місцевими бюджетами загальнодержавних податків

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад кодексом встановлено стабільні частки зарахування до доходів районних та обласних бюджетів надходжень від прибуткового податку з громадян та плати за землю. При цьому ці доходи враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів вказаних бюджетів.

Таблиця 3.2. Нормативи зарахування загальнодержавних податків до місцевих бюджетів

• Поділ доходів місцевих бюджетів на ті що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів і ті, що не враховуються

Доходами, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів вважаються доходи, які закріплені державою за місцевим бюджетом для забезпечення видатків, переданих державою для виконання тому ж бюджету.

Якщо сума вказаних доходів менша ніж сума видатків, переданих державою і обрахованих за формульним розрахунком, то на різницю даному місцевому бюджету надається трансферт (дотація вирівнювання) з районного бюджету. Якщо навпаки, то встановлюється вилучення до районного бюджету.

Доходами, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів вважаються доходи, які повністю залишаються в розпорядженні відповідного бюджету та не беруться до уваги при розрахунках обсягів дотації вирівнювання, або вилучення. Ці доходи призначено для забезпечення видатків, які повністю передані на розгляд місцевих органів влади, але в межах діючого законодавства. У структури власних доходів Бюджетним кодексом визначено джерела формування бюджету розвитку місцевого бюджету, які мають цільове використання: переважно це доходи, які мають разовий характер (від продажу майна) і вважається недоцільним їх використання на поточні витрати.

Отже, розподіл доходів на I та II кошики слугує лише для розрахунку обсягу дотації вирівнювання, або вилучення. Доходи I і II кошика не носять цільового характеру відносно видатків і разом являються джерелом покриття видатків загального фонду бюджету (як видатків, переданих державою так і власних програм в структурі, затвердженій в рішенні про бюджет).

• Доходи, що враховуються, при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів

Бюджетним кодексом України (ст.64) визначено, що до доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):

1. податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 Бюджетного кодексу;
2. державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
3. плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;
4. плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;
5. плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;
6. надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;
7. єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

При цьому податок з доходів фізичних осіб, який сплачується юридичною особою (працедавцем), зараховується до відповідного місцевого бюджету за її місцезнаходженням та місцезнаходженням її підрозділів, уповноважених підрозділів в обсягах податку, нарахованого працівникам цих підрозділів. Нормативи відрахувань від податку з доходів фізичних осіб до бюджетів місцевого самоврядування вказані в таблиці 3.2.

Таким чином, кожен орган місцевого самоврядування матиме доступ до набору доходів, зібраних в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, обсяг яких може виявитися достатнім або недостатнім для фінансування делегованих видаткових повноважень. Там, де він виявиться недостатнім, — решту забезпечать трансферти.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1) 25 відсотків податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на відповідній території;

2) 25 відсотків плати за землю, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на території Автономної Республіки Крим та відповідної області;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1) 50 відсотків податку з доходів фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;

2) 15 відсотків плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;

3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями;

4) плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що сплачується (перераховується) згідно з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" районними державними адміністраціями;

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями.

• Доходи, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів

До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2) 100 відсотків плати за землю — для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю — для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю — для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебуває у комунальній власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії, надані з дотриманням умов, визначених статтею 17 Бюджетного кодексу;

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;

16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

 Важливою складовою міцної системи міжбюджетного фінансування є система нарощення обсягу надходжень, яка допоможе місцевим органам влади фінансувати надання послуг, за які вони відповідають. Найсерйознішою проблемою, успадкованою від старої системи, була незацікавленість місцевих органів влади у збільшенні надходжень. Будь-які кроки в бік збільшення місцевих надходжень, або заходи, спрямовані на зменшення видатків, зводилися нанівець автоматичним зменшенням частки регулюючих податкових надходжень або трансфертів. Щорічні зміни нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, що спрямовуються до місцевих бюджетів, не давали стимулів до нарощення надходжень.

Малий та середній бізнес, що розвивається на території місцевих громад, відіграє визначальну роль у наповненні цього кошика. Саме він є платником місцевих податків і зборів та інших власних надходжень місцевого бюджету.

 На фінансування видаткових повноважень, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, а отже, фактично є власними і властивими місцевому самоврядуванню, місцеві бюджети скеровують надходження від місцевих податків та зборів, податку на прибуток підприємств комунальної власності, 75 % надходжень від плати за землю (60 — для бюджетів міст районного значення, сіл та селищ), а також інших порівняно незначних доходних джерел, зазначених у статті 69 Бюджетного кодексу. Таким чином, кожна "нарощена" гривня місцевих доходів не "витісняє" автоматично гривню трансфертів.

Всі інші, крім згаданих вище, доходні джерела мають використовуватися на фінансування видатків державного бюджету.