Організація та управління виконанням відповідного місцевого бюджету

 Організація та управління виконанням відповідного місцевого бюджету

При формуванні бюджету основні цілі та завдання визначаються й обговорюються місцевою радою. Результатом етапів складання та затвердження бюджету є прийняття бюджетних призначень, на основі яких розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання.

В процесі виконання бюджету важливо, щоб фінансові ресурси, надані головному розпоряднику бюджетних коштів, спрямовувалися і контролювалися з метою досягнення цілей та завдань затвердженого бюджету.

Основне завдання організації та управління виконанням відповідного місцевого бюджету полягає в забезпеченні відповідності діяльності розпорядників бюджетних коштів визначеній меті та завданням. Важливим чинником організації виконання бюджету є система стимулювання кращих результатів. Основою має стати правило, що кошти, зекономлені за рахунок підвищення ефективності використання відповідною установою сум затверджених асигнувань, залишаються у розпорядника коштів і спрямовуються на поліпшення виконання завдань.

Практика свідчить, що більшість проблем, які виникають на стадії виконання, — це питання, яким було приділено недостатньо уваги на стадії формування. Тому своєчасне виявлення передумов, що призводять до проблем, дозволить скоординувати зусилля на виправленні помилок та недопущенні негативних наслідків. Дотримання принципів економності, ефективності та дієвості є основним завданням організації та управління виконанням бюджету.

Фінансування громадських послуг здійснюється на основі таких принципів:

• плановості;
• цільового спрямування;
• ефективного та результативного використання коштів;
• оптимального поєднання власних надходжень бюджетних установ, запозичень та бюджетних коштів;
• додержання режиму економії та здійснення постійного контролю за їх використанням.

Принцип плановості означає, що бюджетні призначення головним розпорядникам коштів визначаються рішенням про місцевий бюджет та виділяються відповідно до нього. Крім цього, встановлені рішенням повноваження мають кількісні та часові обмеження.

Принцип цільового спрямування полягає у тому, що кошти виділяються головним розпорядникам коштів та використовуються на чітко визначені цілі та заходи.

Принцип ефективного використання коштів передбачає результативність діяльності, тобто виконання завдань з найменшими витратами фінансових ресурсів. Бюджетні кошти надаються на умовах забезпечення найбільшої результативності їх використання. Цей ефект повинен виявлятися, з одного боку, у вирішенні завдань соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці, а з другого — у зворотному збільшенні надходжень за рахунок приросту доходів розпорядників коштів.

Принцип оптимального поєднання власних надходжень бюджетних установ, запозичень та бюджетних коштів полягає в тому, що обсяг фінансування визначається з урахуванням наявності власних ресурсів та можливості залучення кредитних.

Принцип постійного контролю дає змогу виявити недоліки та помилки, своєчасно їх усунути, а також оцінити правильність визначення обсягів.

Слід зазначити, що бюджетне фінансування, крім загальних принципів фінансування, має також свої специфічні принципи, зокрема:

• бюджетні установи отримують кошти лише з одного бюджету (одноканальність). Виняток становить фінансування загальнодержавних програм та заходів, наприклад, ліквідація стихійного лиха, епідемій тощо;
• фінансування бюджетних установ здійснюється на основі економічно обґрунтованих розрахунків та визначених лімітів.

Законодавчі положення щодо процесу виконання місцевих бюджетів визначаються статтею 78 Бюджетного кодексу, якою встановлено, що Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів.

Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання місцевих бюджетів.

Зазначені положення покладають на місцеві органи виконавчої влади відповідальність за реалізацію прийнятих представницькими органами відповідних адміністративно-територіальних одиниць рішень про бюджет на планований період, а місцеві фінансові органи мають організувати процес виконання місцевих бюджетів та управління коштами відповідного бюджету згідно з вимогами Бюджетного кодексу, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про обласні, районні державні адміністрації", нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, міністерств та відомств у частині витрачання коштів місцевих бюджетів, рішень та розпоряджень місцевих органів виконавчої влади, а також принципами побудови бюджетної системи України.

Зупинимось більш детально на статтях Бюджетного кодексу, що регулюють процес виконання державного бюджету та поширюються на процес виконання місцевих бюджетів.

Стаття 48 визначає функції, за якими здійснюється казначейське обслуговування місцевих бюджетів:

1. операції з коштами місцевих бюджетів;
   1. розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
   2. контроль бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів;
   3. бухгалтерський облік та складання звітності про виконання місцевого бюджету.

Мовою закону

Стадіями виконання місцевих бюджетів за видатками є:

• встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;
• затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
• взяття бюджетних зобов’язань;
• отримання товарів, робіт та послуг;
• здійснення платежів;
• використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Ст. 51 Бюджетного кодексу

Бюджетний кодекс передбачає, що асигнування надається тільки тим об’єктам, щодо яких ці асигнування були передбачені. Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними коштами. Бюджетний кодекс забороняє брати зобов’язання та проводити видатки, більші за бюджетні асигнування. Будь-яке розміщення замовлення, придбання товару, послуг без передбачених на це асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом та рішенням відповідної ради про місцевий бюджет, не вважається бюджетним зобов’язанням.

Витрачання розпорядником бюджетних коштів на придбання товарів, послуг та проведення робіт повинно здійснюватись у повній відповідності до вимог Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти". Розпорядник бюджетних коштів отримує товари, роботи та послуги відповідно до умов взятого (зареєстрованого) бюджетного зобов’язання і тільки після цього приймає рішення про їх оплату та подає платіжне доручення на здійснення платежу.

Реєстрація (відображення) в бухгалтерському обліку виконання місцевих бюджетів відповідного бюджетного зобов’язання стає надійною перепоною виникненню заборгованості та нецільовому використанню бюджетних коштів. Саме цей механізм значно посилює відповідальність головного розпорядника бюджетних коштів на стадії розробки на основі плану діяльності проекту кошторису та бюджетного запиту і — відповідно — визначення фінансового органу в процесі прийняття рішення про включення бюджетних запитів до проекту рішення про місцевий бюджет. При цьому простежується тісний взаємозв’язок стадій бюджетного процесу, а саме, встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису та затвердження кошторисів з формуванням відповідного бюджету (встановлення бюджетних призначень).

Результатом цієї роботи є затвердження основного планового документа бюджетної установи — кошторису, який визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення визначених мети та завдань. При цьому мета повинна піддаватися виміру.

З огляду на це процес виконання місцевих бюджетів стає найважливішим етапом бюджетного процесу, оскільки стан виконання місцевих бюджетів має засвідчити:

• досягнення конкретних результатів діяльності відповідно до визначених завдань;
• точність прогнозування показників бюджету щодо доходів та видатків;
• ефективність здійснюваної відповідними органами роботи (адміністрування) щодо наповнення дохідної бази місцевих бюджетів;
• оптимальність прийнятих рішень щодо спрямування ресурсів місцевих бюджетів за напрямами діяльності органів місцевої влади;
• досягнення фінансової самодостатності органів місцевого самоврядування;
• рівень забезпечення соціальних потреб населення адміністративно-територіальної одиниці як за рахунок коштів місцевого бюджету, так і отриманих з державного бюджету у вигляді субвенцій;
• ефективність використання запозичених ресурсів;

• Координація діяльності учасників бюджетного процесу

 Важливість досягнення при виконанні бюджету конкретних результатів, закріплених місцевою бюджетною політикою вимагає чіткої координації та відповідальності кожного з учасників бюджетного процесу. Основним завданням координації є залучення всього наявного потенціалу для досягнення спільних цілей.

Зусилля по координації роботи в першу чергу мають бути направлені на створення системи, при якій кожен керівник:

• чітко знає свої завдання та може оцінити результати роботи;
• несе відповідальність за використання бюджетних коштів та прийняття управлінських рішень;
• має всю необхідну інформацію для оперативного управління.

Крім того, координація передбачає забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів, а також своєчасного фінансування передбачених бюджетом програм.

Фінансовий орган у процесі виконання відповідного бюджету взаємодіє з іншими органами виконавчої влади, з органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, а також місцевими податковими інспекціями, контрольно-ревізійною службою, та відділеннями державного казначейства.

Згідно зі статтею 50 Бюджетного кодексу, органи стягнення забезпечують своєчасне і в повному обсязі надходження до бюджету податків, зборів та інших доходів відповідно до законодавства.

Головна роль у системі податкового контролю належить Державній податковій службі України. Завданням органів Державної податкової служби в процесі виконання місцевих бюджетів є:

1. здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджету, державних цільових фондів податків та зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, встановлених законодавством України;
2. недопущення ухилення від оподаткування.

Державна податкова служба має такі функції:

1. виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних інспекцій, пов’язану з:

• здійсненням контролю за додержанням законодавства про податки, інші платежі, валютні операції, порядку розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, товарно-касових книг, лімітів готівки в касах, а також контролю за наявністю ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності;
• здійсненням контролю за своєчасністю та повнотою зарахування платежів до бюджету;
• обліком платників;
• веденням обліку надходжень податків та інших платежів;

1. розробляє основні напрями, форми і методи проведення перевірок дотримання податкового законодавства;
2. подає фінансовим органам звіт про надходження податків, інших платежів;
3. прогнозує, аналізує надходження податків та інших обов’язкових платежів, джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків, інших платежів, розробляє пропозиції щодо їх збільшення та зменшення втрат бюджету.

Основними завданнями місцевих фінансових органів у бюджетному процесі є:

1. забезпечення ефективного виконання бюджету;
2. реалізація бюджетної політики;
3. удосконалення механізму фінансування витрат.

Фінансовий орган, згідно із покладеними на нього завданнями:

1. організує виконання відповідного бюджету по доходах і видатках;
2. здійснює фінансування видатків відповідно до затвердженого бюджету;
3. вживає заходів до ефективного витрачання бюджетних коштів;
4. складає розпис доходів та видатків;
5. здійснює обслуговування боргу;
6. розробляє пропозиції щодо ефективного та результативного використання бюджетних коштів;
7. здійснює за потреби місцеві запозичення та обслуговування боргу;
8. здійснює прогнозування;
9. здійснює аналіз виконання відповідного бюджету;
10. готує висновок про перевиконання чи недовиконання дохідної частини загального фонду відповідного бюджету;
11. складає звіти про виконання місцевого бюджету на підставі звітів головних розпорядників бюджетних коштів;
12. складає протоколи про бюджетні правопорушення та приймає рішення про призупинення операцій з коштами місцевого бюджету.

Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису бюджету встановленим бюджетним призначенням.

Основні функції головного розпорядника коштів у процесі виконання місцевого бюджету:

1. отримує бюджетні призначення відповідно до рішення про місцевий бюджет;
2. розподіляє обсяги асигнувань між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня;
3. забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
4. затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня;
5. здійснює внутрішній контроль за використанням бюджетних коштів;
6. одержує звіти про використання коштів від підпорядкованих установ — розпорядників нижчого рівня;
7. аналізує ефективність використання бюджетних коштів та результативність програм.

Органи Державного казначейства в процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів здійснюють відкриття рахунків, операції з коштами місцевих бюджетів, розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, а також ведуть бухгалтерський облік і складають звітність про виконання бюджетів.

До функцій казначейства щодо операцій з коштами місцевих бюджетів входить:

1. розмежування за надходженнями між рівнями місцевих бюджетів;
2. повернення надмірно або помилково сплачених до місцевих бюджетів платежів на підставі висновків податкових органів;
3. виконання рішень судових органів про повернення коштів з місцевих бюджетів;
4. здійснення розрахунків за міжбюджетними трансфертами;
5. здійснення контролю за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету;
6. здійснення платежів за дорученням розпорядників бюджетних коштів;
7. ведення бухгалтерського обліку доходів місцевих бюджетів, узятих зобов’язань, перерахованих трансфертів та виконання відповідного бюджету;
8. встановлення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів;
9. надання відповідним місцевим органам необхідної інформації та звітів про виконання місцевих бюджетів.

Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби в процесі виконання місцевих бюджетів є здійснення контролю за:

1. витрачанням бюджетних коштів;
2. станом і достовірністю бухгалтерського обліку;
3. усуненням недоліків і порушень, виявлених у ході попередніх ревізій та перевірок.

Контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок. Крім цього, контрольно-ревізійні управління розробляють пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм надалі, а також застосовують до юридичних осіб фінансові санкції за допущені порушення.

 4.2. Основні інструменти управління видатками

• Бюджетний розпис

Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується сільським, селищним, міським головою в місячний термін після затвердження відповідного бюджету. До затвердження розпису затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Сільський, селищний, міський голова протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.

Мовою закону

Бюджетний розпис — документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за певними періодами року відповідно до бюджетної класифікації.

Бюджетне асигнування — повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

Ст. 2 Бюджетного кодексу України

Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується сільським, селищним, міським головою в місячний термін після затвердження відповідного бюджету. До затвердження розпису затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Сільський, селищний, міський голова протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.

Порядок складання та виконання розпису державного бюджету визначено Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2002 року №57 "Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету" Згідно із зазначеним наказом Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи мають розробити відповідно до цієї Інструкції порядок складання і виконання розпису відповідного бюджету.

Виділення коштів сільською, селищною, міською радою на фінансування затвердженого бюджету повинно ґрунтуватися на затверджених планах на рівні розпорядника бюджетних коштів. Для цього потрібно здійснити розподіл затверджених бюджетних призначень (тобто повноважень на фінансування) у вигляді розпису або графіка виділення фактичних коштів протягом року. До затвердження розпису радою затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Потім призначення надається або розписується радою для розпорядника бюджетних коштів протягом місяця після прийняття рішення про місцевий бюджет, як правило, за програмами або функціями.

Розпис — це основа для затвердження кошторису.

• Кошторис бюджетної установи

 Кошторис бюджетної установи є основним плановим документом, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів на виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Мовою закону

Бюджетне призначення — повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів цим Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

 Бюджетне зобов’язання — будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Ст. 2 Бюджетного кодексу

Відповідно до затвердженого бюджетного розпису складається та затверджується кошторис. Кошторис є розподілом розпису в межах однієї бюджетної установи.

Кошторис бюджетної установи має дві складові:

1. загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;
   1. спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.

План асигнувань із загального фонду бюджету установи — це помісячний розподіл асигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації. План асигнувань регламентує взяття установою зобов’язань протягом року. Це свого роду гарантія здійснення платежів.

План асигнувань є невід’ємною частиною кошторису і затверджується разом з кошторисом. Бюджетні установи, незалежно від того, ведуть вони облік самостійно чи обслуговуються централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складають індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною ними функцією.

Установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів і планів асигнувань. Затверджує кошториси на утримання установ, що фінансуються з відповідного бюджету сільський, селищний, міський голова.

При цьому установи мають право здійснювати відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договорів, придбання товарів, послуг, а також витрачати бюджетні кошти на цілі і в межах, установлених затвердженими кошторисами і планами асигнувань.

Кошториси складаються усіма установами на наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року, на який плануються видатки, або на решту періоду року з часу утворення установи. В останньому випадку кошториси складаються і затверджуються для кожної установи окремо у загальному порядку.

У дохідній частині кошторисів зазначаються планові обсяги надходжень, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загального та спеціального фондів відповідних бюджетів. Формування дохідної частини спеціального фонду кошторису здійснюється на основі розрахунків доходів, які складаються за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік. Під час формування показників, на підставі яких визначаються доходи планового періоду, обов’язково враховується рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує планованому. Показники повинні наводитися в обсязі, зазначеному у розрахунку, і повною мірою відповідати даним бухгалтерської звітності за відповідні періоди.

У процесі формування спеціального фонду кошторису планування спеціальних коштів та інших власних надходжень установ здійснюється за групами та підгрупами відповідно до визначених для цих категорій чинним законодавством. Спеціальний фонд кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання (за видами). Розподіл видатків спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в даному фонді.

Відповідальність за допущення заборгованості, що склалася за видатками спеціального фонду, несе виключно розпорядник, з вини якого вона утворилась.

Обов’язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установи. При визначенні структури видатків бюджетної установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності цієї установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості.

При цьому видатки на заробітну плату за рахунок спеціальних коштів обчислюються залежно від обсягу діяльності, що проводиться за рахунок цих коштів, із застосуванням норм, які використовуються установами аналогічного профілю. Порядок врахування обсягів заборгованості у кошторисах установ визначається Міністерством фінансів. До кошторисів на централізовані заходи, що здійснюються головними розпорядниками, включаються асигнування тільки в тих випадках, коли проведення таких заходів за рахунок бюджету дозволено законодавством.

Асигнування на реалізацію окремих програм (заходів) включаються до кошторисів згідно із затвердженими програмами (заходами).

Показники видатків, що включаються до кошторису, повинні забезпечувати досягнення конкретних результатів.

• Порядок розгляду кошторисів

У тижневий термін після опублікування відповідного рішення місцевої ради, головний бухгалтер ради доводить до розпорядників лімітні довідки.

Лімітні довідки за бюджетними асигнуваннями — це документи, в яких зазначаються затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) і їх помісячний розподіл, а також інші показники, які мають оцінюватись на основі відповідних нормативів згідно законодавству.

Розпорядники згідно з бюджетними асигнуваннями та іншими показниками, що доведені лімітними довідками, приводять у відповідність з ними свої витрати. Для цього чисельність працівників установи, що пропонується до затвердження за штатним розписом, повинна бути приведена у відповідність з визначеним фондом оплати праці, а інші витрати — у відповідність з іншими встановленими асигнуваннями таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу функцій. Штатний розпис складається за формою, затвердженою Міністерством фінансів України.

При цьому установи, які розглядають проекти кошторисів і планів асигнувань, зобов’язані:

1. забезпечити суворе виконання вимог законодавства, а також вказівок щодо складання кошторисів на наступний рік;
2. дотримуватися режиму економії та не допускати включення до кошторисів асигнувань, не зумовлених необхідністю;
3. забезпечити в проектах кошторисів і планів асигнувань додержання доведених у лімітних довідках річних обсягів асигнувань та обсягів їх помісячного розподілу з урахуванням термінів проведення окремих заходів і можливості здійснення відповідних видатків протягом року;
4. не допускати прийняття в кошторисах сум, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями.

Розпорядники у двотижневий термін після одержання лімітних довідок подають уточнені проекти кошторисів та складені проекти планів асигнувань радам для складання і затвердження річного розпису асигнувань відповідних бюджетів (розпису бюджетних асигнувань згідно з бюджетними призначеннями затвердженими у відповідному бюджеті для загального і спеціального фондів в розрізі розпорядників). Помісячний розпис асигнувань загального фонду відповідних бюджетів складається згідно з бюджетними призначеннями, затвердженими у відповідному бюджеті для загального фонду в розрізі розпорядників та за скороченою економічною класифікацією. Показники уточнених проектів кошторисів та планів асигнувань повинні відповідати доведеним лімітним довідкам.

При казначейському обслуговуванні місцевих бюджетів за доходами та видатками ради направляють територіальним органам Державного казначейства для реєстрації, обліку та виконання на паперових та електронних носіях затверджений річний розпис асигнувань місцевого бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду місцевого бюджету, які реєструють їх на відповідних рахунках, відкритих за групами рахунків позабалансового обліку та протягом трьох робочих днів доводять до розпорядників витяги із затвердженого річного розпису асигнувань відповідних місцевих бюджетів та помісячного розпису асигнувань загального фонду місцевих бюджетів , які є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів та планів асигнувань розпорядниками бюджетних коштів.

Органи Державного казначейства України здійснюють контроль за відповідністю загальних сум, указаних у зазначених документах, сумам, зазначеним у річному розписі асигнувань місцевих бюджетів. У разі невідповідності кошторисів та планів асигнувань даним розпису місцевих бюджетів розпорядники повинні привести зазначені документи у відповідність до розпису бюджету.

Кошториси, плани асигнувань та плани використання бюджетних коштів одержувачами повинні бути затверджені протягом 30 календарних днів з дня затвердження розпису бюджету.

• Затвердження кошторису, плану асигнувань та штатного розпису

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 28 лютого 2002 р. №228 "Про затвердження порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ".

Кошторис затверджується за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за періодами року в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів. Кошториси і плани асигнувань підписуються керівником та головним (старшим) бухгалтером установи (централізованої бухгалтерії). При відсутності головного бухгалтера в установі — головним бухгалтером ради. Затвердження кошторисів, планів асигнувань та штатних розписів установ скріплюється гербовою печаткою і підписом керівників установ, уповноважених затверджувати такі документи, із зазначенням дати.

Одночасно з кошторисом на затвердження подається план асигнувань та штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які утримуються за рахунок власних надходжень. Зазначені документи затверджуються у двох примірниках, один з яких повертається установі, а другий залишається в установі, яка їх затвердила.

Затвердження кошторисів і планів асигнувань, а також видатків, сума яких перевищує асигнування затверджені в бюджеті, тягне за собою відповідальність згідно законодавства.

• Основні вимоги щодо виконання кошторису

Виконання кошторисів і планів асигнувань здійснюється наростаючим підсумком з початку року.

Для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, визначених у кошторисах і планах асигнувань розпорядників, асигнуванням, затвердженим річним розписом призначень відповідного бюджету та помісячним розписом асигнувань загального фонду, органи Державного казначейства здійснюють реєстрацію та ведуть облік кошторисів і планів асигнувань розпорядників.

Розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності витягу із розпису, виданого органом Державного казначейства, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку.

4.3. Внесення змін в бюджет

Бюджетний кодекс до стадії бюджетного процесу "Виконання бюджету" відносить і внесення, у разі необхідності, змін до закону про Державний бюджет України та рішення про місцеві бюджети.

Необхідність внесення змін до рішення місцевої ради про бюджет може бути пов’язана як із зміною умов та показників міжбюджетних відносин, затверджених законом про Державний бюджет України та рішенням ради вищого рівня про бюджет, так і з факторами, що виникають у процесі виконання відповідного місцевого бюджету.

Статтею 78 (пункти 7 та 8) Бюджетного кодексу визначені, що р ішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет ухвалюється відповідною радою за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу про обсяг вільного залишку бюджетних коштів, перевиконання чи недовиконання доходної частини загального фонду відповідного бюджету.

Факт перевиконання доходної частини загального фонду місцевого бюджету визнається за підсумками першого півріччя та наступних звітних періодів поточного бюджетного періоду на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу за умови перевищення доходів загального фонду місцевого бюджету (без урахування міжбюджетних трансфертів), врахованих у розписі місцевого бюджету на відповідний період, не менше ніж на 5 відсотків.

Факт недоотримання доходів загального фонду місцевого бюджету визнається на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу за підсумками квартального звіту при недоотриманні доходів загального фонду місцевого бюджету, врахованих у розписі місцевого бюджету на відповідний період, більше ніж на 15 відсотків.

У разі внесення змін до закону про Державний бюджет України стосовно зміни обсягу, видів міжбюджетних трансфертів, розміру нормативу щоденних відрахувань від доходів загального фонду державного бюджету (дотація вирівнювання) та нормативу щоденних відрахувань за рахунок надходжень доходів, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів відповідних бюджетів (кошти, що передаються до державного та місцевих бюджетів), є підстава внесення змін до рішення про місцевий бюджет.

Причиною внесення змін до рішення про місцевий бюджет може бути виконання вимог статті 122 Бюджетного кодексу, за якою органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за порушення бюджетного планування. Рішення суду з приводу наявності фактів порушення вимог Бюджетного кодексу та закону про Державний бюджет у рішенні про відповідний місцевий бюджет вимагає внесення до нього змін.

Виходячи з тези пункту 33 статті 2 Бюджетного кодексу про те, що проект бюджету є невід’ємною частиною проекту рішення відповідної ради про місцевий бюджет, внесення змін до рішення місцевої ради передбачає внесення змін до плану формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду, тобто до дохідної та видаткової частин бюджету. Рішенням про внесення змін до місцевого бюджету здійснюється уточнення його показників за формою типового рішення.

• Внесення змін до кошторису

 Зміни до кошторису і плану асигнувань вносяться у разі:

1. потреби у перерозподілі асигнувань розпорядника коштів;
   1. прийняття нормативного акта щодо передачі повноважень та бюджетних асигнувань від одного розпорядника іншому;
   2. прийняття рішення щодо розподілу нерозподілених бюджетних асигнувань між розпорядниками;
   3. необхідності збільшення видатків спеціального фонду бюджету внаслідок перевищення рівня надходжень до цього фонду у порівнянні з урахованими у бюджеті на відповідний рік;
   4. прийняття рішення щодо скорочення (обмеження) видатків загального фонду бюджету в цілому на рік;
   5. внесення змін до рішення про місцевий бюджет.

У разі внесення змін до кошторисів та планів асигнувань обов’язково складаються відповідні довідки, які затверджуються і виконуються у тому ж порядку, що й кошториси та плани асигнувань. При внесенні установою змін до спеціального фонду кошторису довідка візується керівником установи, яка затвердила кошторис. Форма довідки затверджується Міністерством фінансів України. При цьому перезатвердження кошторисів та планів асигнувань не здійснюється.

Зміни до штатних розписів вносяться у порядку, встановленому для їх затвердження.

Установи мають право використовувати протягом поточного року залишки коштів спеціального фонду на початок року для здійснення видатків, передбачених у кошторисах на поточний рік.

У разі, коли сума фактичних надходжень спеціального фонду бюджету за власними надходженнями разом з обсягом залишків коштів на початок року перевищить затверджений у кошторисі річний обсяг цих надходжень, розпорядник на підставі довідки, затвердженої в установленому порядку, вносить зміни до спеціального фонду кошторису. Зміни до спеціального фонду кошторису за іншими надходженнями (крім власних) вносяться у порядку, за яким після внесення відповідних змін до бюджетного розпису складаються довідки про внесення змін до кошторису.

Розпорядник коштів подає зведені показники довідок з належним обґрунтуванням щодо внесення змін у річний розпис призначень бюджету за спеціальним фондом. У такому ж порядку вносяться зміни до спеціального фонду кошторису за доходами та видатками у разі, коли установа одержує кошти для виконання окремих доручень. При цьому у спеціальному фонді кошторису уточнений обсяг видатків повинен дорівнювати сумі уточненого обсягу доходів та залишків коштів на початок року.

За результатами перевірок фінансових органів у разі виявлення сум зайвих і завищених асигнувань вносяться зміни до кошторисів і планів асигнувань шляхом зменшення їх обсягів.

Право скорочення асигнувань надається місцевим фінансовим органам, сільському, селищному, міському (міста районного значення) голові.

Зміни до планів використання бюджетних коштів одержувачами вносяться в порядку, встановленому для їх затвердження, за формою, що відповідає плану використання.

Питання для самоконтролю та самоперевірки

1. Охарактеризуйте стадії виконання місцевих бюджетів за видатками.
2. Яка роль в управлінні виконанням місцевого бюджету належить органам державної податкової служби?
3. Дайте характеристику основним інструментам управління видатками на місцевому рівні.
4. В чому полягають основні завдання казначейського обслуговування місцевих бюджетів?
5. При яких умовах місцеві ради мають право внести зміни до місцевого бюджету?

Вправа. Заповніть таблицю "Розподіл повноважень у бюджетному процесі", позначивши правильну відповідь у правій частині таблиці

РОЗПОДІЛ ПОВНОВАЖЕНЬ У БЮДЖЕТНОМУ ПРОЦЕСІ
(за умов казначейського обслуговування)