Словник основних термінів місцевого, що використовуються в муніципальному управлінні та державотворенні

Автономія — самоврядування певної частини території держави, тобто її право самостійно вирішувати окремі питання організації та здійснення влади в межах повноважень, встановлених конституцією держави. Розрізняють державну (політичну або законодавчу) та адміністративну (місцеву) автономії.

Агітація — одна зі стадій передвиборчого процесу, в рамках якої поширюється інформація з метою спонукати виборців до участі у голосуванні “за” чи “проти” тих чи інших кандидатів.

Адміністративний контроль — нагляд місцевих державних адміністрацій та відповідних органів виконавчої влади за законністю діяльності органів місцевого самоврядування, який здійснюється в межах, визначених законом.

Адміністративно-територіальна одиниця — структурний елемент системи адміністративно-територіального устрою держави. Конституція України до системи адміністративно-територіального устрою України відносить Автономну Республіку Крим, області, райони, міста, райони у місті, селища, села.

Бюджет місцевий — поряд з бюджетами місцевого самоврядування становлять бюджети Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах.

Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) — план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Бюджет розвитку — доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюють цей бюджет і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.

Бюджет районний — план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного фінансування.

Бюджет обласний — план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання.

Вибори — спосіб формування органу державної влади, органів місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадової особи шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандата мають право балотуватись два і більше кандидати.

Виборча дільниця — частина території виборчого округу, утворена для підготовки і проведення голосування та підрахунку голосів виборців. Утворюється, за винятком окремих випадків, окружними виборчими комісіями.

Виборчий округ — територіальна або інша виборча одиниця, в межах якої об’єднуються виборці для обрання депутатів.

Виборчі комісії — спеціальні колегіальні виборчі органи, що утворюються у порядку, визначеному законом, для підготовки і проведення виборів до органів публічної влади.

Відповідальність у муніципальному праві — відповідальність суб’єктів муніципального права (у першу чергу органів та посадових осіб місцевого самоврядування) за порушення муніципально-правових норм.

Виконавчі органи ради — органи, які відповідно до Конституції України та Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Голосування— демократична процедура прийняття колективних рішень.

Громадська організація — об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, культурних та інших спільних інтересів.

Громадські послуги — послуги (муніципальні), що надаються територіальній громаді, громадянам з метою задоволення їх потреб органами місцевого самоврядування.

Делеговані повноваження — окремі повноваження, віднесені до компетенції органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, якими згідно з законом або договором наділяється інший орган виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Делеговані повноваження органу самоорганізації населення — повноваження сільської, селищної, міської, районної у місті ради, якими вона додатково наділяє орган самоорганізації населення.

Депутатська фракція — добровільне об’єднання депутатів місцевої ради на основі єдності поглядів або партійного членства.

Деконцентрація — процес передачі частини функцій та повноважень центральних органів виконавчої влади регіональними та місцевими органами державної влади.

Децентралізація — процес передачі частини функцій та повноважень центральних органів виконавчої влади органам регіонального та місцевого самоврядування.

Делеговані повноваження — повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування, які передають відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Загальні збори — зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення.

Загальний склад ради — кількісний склад депутатів ради, визначений радою відповідно до закону.

Загальне виборче право — конституційний принцип виборчого права України, зміст якого полягає в тому, що право голосу на виборах та референдумах мають лише громадяни України. Забороняються будь-які привілеї або обмеження виборчих прав окремих груп громадян.

Каденція — проміжок часу, протягом якого виборна особа здійснює свої повноваження.

Кворум — кількість членів колегіального органу, присутність яких на його засіданнях необхідна для обговорення та прийняття рішень.

Компетенція місцевого самоврядування — встановлена нормами Конституції та законів України сукупність прав, обов’язків та предметів відання територіальної громади, органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які забезпечують здійснення функцій і завдань місцевого самоврядування.

Комунальна власність — рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів. Інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка майна підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності територіальної громади, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Мінімальний бюджет місцевого самоврядування — розрахунковий обсяг місцевого бюджету, необхідний для здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних потреб, який гарантується державою.

Мінімальний рівень соціальних потреб — гарантований державою мінімальний рівень соціальних послуг на душу населення в межах усієї території України.

Місцевий референдум — форми прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування.

Місцеві податки та збори — це обов’язкові платежі, які згідно з законодавством впроваджують органи місцевого самоврядування на підпорядкованій їм території і зараховують до відповідних місцевих бюджетів.

Місцеве самоврядування — гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Муніципальний менеджмент — управлінська діяльність, що базується на новітніх управлінських технологіях, характерних для умов ринкової економіки, і застосовується органами муніципального управління та іншими елементами системи місцевого самоврядування з метою забезпечення поліпшення якості громадських послуг, що надаються в системі місцевого самоврядування, на основі ефективного використання ресурсного потенціалу територіальної громади.

Органи самоорганізації населення — представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста.

Посадова особа місцевого самоврядування — та, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Поточний бюджет місцевого самоврядування — розрахунковий обсяг місцевого бюджету, необхідний для здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних потреб, який гарантується державою.

Право комунальної власності — право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватись і розпоряджатись на свій розсуд і в свої інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Правомочний склад ради — кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку, яка становить не менш як дві третини від загального складу ради.

Представницький орган місцевого самоврядування — виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Районні та обласні ради — органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл.

Самооподаткування — форма залучення на добровільній основі за рішенням зборів громадян за місцем проживання коштів населення відповідної території для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру.

Система місцевого самоврядування — це сукупність різних організаційних форм та інститутів місцевої демократії, через які територіальна громада здійснює місцеве самоврядування.

Склад ради — кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку.

Субсидіарність — принцип, згідно з якими розподіл повноважень між різними територіальними рівнями влади здійснюється таким чином, коли найнижчий рівень влади отримує такі повноваження, які наступний за ним територіальний рівень влади не може здійснити більш ефективно. Реалізація цього принципу дозволяє максимально наблизити процес прийняття рішення до громадянина; цей рівень має володіти організаційними, матеріальними та фінансовими ресурсами, що забезпечують обсяг та якість соціальних послуг, які надаються населенню відповідно до загальнодержавних стандартів.

Територіальна громада — жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Унітарна держава — держава, всі або переважна більшість вищих територіальних одиниць якої не мають державоподібного статусу. Територія унітарної держави складається з адміністративно-територіальних або політико-територіальних одиниць, які, за окремим винятком, не наділяються власним правовим статусом. Статус органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють управління в межах цих одиниць, визначається актами чинного законодавства центральної влади.

Уряд — вищий колегіальний орган загальної компетенції у системі органів виконавчої влади, який здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою діяльністю в державі.

Федерація — держава, всі вищі територіальні одиниці якої мають державоподібний статус. Федерація — союзна держава, складне об’єднання кількох державоподібних політико-територіальних утворень.

Форма правління — певний спосіб організації верховної влади в державі, який характеризується структурою, порядком формування, компетенцією вищих органів державної влади, встановленим порядком взаємовідносин між ними, ступенем участі населення у їх формуванні. Основними формами правління є республіка та монархія.