Акти місцевого самоврядування та організаційний механізм їх прийняття

Акти місцевого самоврядування та організаційний механізм їх прийняття
Главная - Аналитика, законопроекты - Аналитика - Місцеве самоврядування в Україні - Акти місцевого самоврядування та організаційний механізм їх прийняття

Акти місцевого самоврядування та організаційний механізм їх прийняття

Мета теми: розкрити правову основу місцевого самоврядування

Завдання теми:

  1. проаналізувати особливості правової основи місцевого самоврядування;
  2. дати характеристику основних видів актів місцевого самоврядування;
  3. розглянути порядок прийняття актів місцевого самоврядування.

Навчальні результати теми:

Після вивчення теми слухачі повинні вміти:

  1. розробляти проекти актів місцевого самоврядування відповідно до проблемної ситуації та статусу органу, що їх приймає;
  2. дотримуватись нормативного процесу в органі місцевого самоврядування;
  3. розуміти місце статуту територіальної громади в системі актів місцевого самоврядування.

Структура теми:
2.1.1. Акти місцевого самоврядування та їх різновиди
2.1.2. Статут територіальної громади в системі актів місцевого самоврядування
2.1.3. Нормотворчість на рівні місцевого самоврядування

 

2.1.1. Акти місцевого самоврядування та їх різновиди

У системі місцевого самоврядування можуть існувати різноманітні види правових актів, що розрізняються за наступними критеріями:

За правовою силою:

  1. Нормативні правові акти (рішення референдуму, сесії, статут громади).
  2. Ненормативні правові акти або акти індивідуальної дії (розпорядження голови, наказ, рішення виконавчого комітету, частина рішень сесій).

За формою:

  1. Рішення — нормативний або ненормативний правовий акт, прийнятий у колегіальному порядку. Органами, що можуть приймати рішення, є:
  • рада

 

Стаття 59. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування

 

  1. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
  2. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
  3. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обов’язково проводиться у випадках, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону.
  4. Рішення сільської, селищної, міської ради у п’ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинене сільським, селищним, міським головою і внесене на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов’язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.
  5. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

(...)

10.  Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

11.  Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Про місцеве самоврядування / Закон України №280/97-ВР

 

Які види актів рада може прийняти меншістю від загального складу ради? Яка мінімальна кількість депутатів необхідна для прийняття такого роду рішень?

 

  • виконавчий комітет ради

 

Стаття 59. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування

 

  1. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
  2. У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради.

(...)

  1. Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Про місцеве самоврядування / Закон України №280/97-ВР

 

  • орган самоорганізації громадян;

 

Стаття 20. Рішення органу самоорганізації населення

 

  1. Орган самоорганізації населення з питань, віднесених до його повноважень, може приймати рішення організаційно-розпорядчого характеру.
  2. Рішення органу самоорганізації населення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загального складу цього органу.
  3. Рішення органу самоорганізації населення, що не відповідають чинному законодавству або прийняті з питань, не віднесених до його повноважень, зупиняються відповідною сільською, селищною, міською, районною у місті (у разі її створення) радою з одночасним зверненням до суду про скасування такого рішення.

Про органи самоорганізації / Закон України №2625-ІІІ

 

  • територіальна громада через форми прямого волевиявлення

 

Стаття 41. Встановлення результатів референдуму

... рішення вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі.
Референдум визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, внесених у списки для голосування...
Про всеукраїнський та місцеві референдуми / Закон України №1286-ХІІ

Стаття 8. Загальні збори громадян

2. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.

Про місцеве самоврядування / Закон України №280/97-ВР


Стаття 5

Рішення зборів, прийняті в межах чинного законодавства, є обов’язковими для виконання органами територіальної самоорганізації громадян, усіма громадянами, які проживають на відповідній території.

Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні / Постанова Верховної Ради України № 3748-ХІІ від 17.12.1993

 

  1. Розпорядження — ненормативний правовий акт, що не вимагає колегіального рішення. Видається головою територіальної громади, виконавчими органами місцевого самоврядування, головою обласної, районної ради

 

Стаття 59. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування

  1. Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Про місцеве самоврядування / Закон України №280/97-ВР

 

Чи може (і за яких умов) депутат ради підписати рішення ради?

 

  1. Наказ — акт органів місцевого самоврядування галузевого або функціонального характеру, видаваний на основі єдиноначальності.
  2. Інструкція — акт органів місцевого самоврядування, що регламентує порядок виконання нормативних актів.
  3. Договір — угода двох або більше сторін, що містить взаємні зобов’язання і права.
  4. Статут — зареєстрований державою документ місцевого співтовариства, конституюючого значення.

За дією в просторі:

  1. Акти, дія яких поширюється тільки на територію, де здійснюється місцеве самоврядування (рішення ради).
  2. Акти, дія яких поширюється на частині території, де здійснюється місцеве самоврядування (рішення органу самоорганізації).
  3. Акти, дія яких поширюється за рамки території, де здійснюється місцеве самоврядування (рішення ради (виконавчого комітету) щодо комунального підприємства, яке обслуговує декілька громад).

За часом дії:

  1. Акти невизначеної за тривалістю дії.
  2. Акти з зазначеною тривалістю дії.

За характером компетенції:

  1. Акти органів загальної компетенції (рада, виконком).
  2. Акти органів спеціальної компетенції (накази по управлінню).

Чи підлягають державній реєстрації акти місцевого самоврядування?

 

2.1.2. Статут територіальної громади

У переліку документів, що регулюють розвиток територіальної громади, особлива роль належить її статуту, який має не тільки правове навантаження, але й велике політичне значення в межах конкретного поселення. Місцеве самоврядування, будучи недержавним інститутом, є елементом громадянського суспільства і, отже, виступає суб’єктом як публічних, так і цивільних правовідносин. Як і інші подібні суб’єкти, воно повинно мати свій конституюючий документ — статут. Більш того, правосуб’єктність місцевого самоврядування в конкретному поселенні, якщо виходити з логіки подібного підходу, наступає саме з моменту державної реєстрації статуту. Отже, незважаючи на те, що право на прийняття статуту в законі “Про місцеве самоврядування в Україні” сформульоване як можливість, його прийняття диктується нагальною потребою отримання самостійного юридичного статусу територіальною громадою міста. Крім усього іншого, це призведе до трансформації простої сукупності жителів у справжню громаду як цілісну соціально-територіальну спільність, що володіє колективним інтересом, самосвідомістю, менталітетом.

 

Стаття 19. Статут територіальної громади села, селища, міста

 

  1. З метою врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницький орган місцевого самоврядування на основі Конституції України та в межах цього Закону може прийняти статут територіальної громади села, селища, міста.
  2. Статут територіальної громади підлягає державній реєстрації в органах Міністерства юстиції України.
  3. Підставою для відмови в державній реєстрації статуту територіальної громади може бути його невідповідність Конституції та законам України. Відмова в реєстрації статуту територіальної громади може бути оскаржена в судовому порядку.

Про місцеве самоврядування / Закон України №280/97-ВР

 

Традиційно сформований у теорії підхід до актів місцевого самоврядування, у тому числі до статутів територіальних громад, як до таких, що знаходяться на найнижчому з погляду юридичної чинності рівні в системі всіх публічно-владних актів, підлягає уточненню. Відокремленість місцевого самоврядування від державної влади, його самостійність не вдасться забезпечити, якщо акти місцевого самоврядування не будуть видаватися в умовах достатньо широкої самостійності суб’єктів місцевого правотворення. Тому з метою захисту правотворчих прерогатив самоврядування на рівні поселень закон України “Про місцеве самоврядування” містить положення, відповідно до котрих те або інше питання може бути урегульоване тільки законом (наприклад статус органів самоорганізації населення), інші законом і статутом (наприклад, порядок проведення загальних зборів громадян), треті — рішенням ради або статутом (наприклад, порядок здійснення місцевої ініціативи), нарешті, винятково статутом (порядок проведення громадських слухань).

 

Стаття 8. Загальні збори громадян

 

  1. Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.
  2. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.
  3. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.

Стаття 9. Місцеві ініціативи

  1. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Стаття 10. Ради — представницькі органи місцевого самоврядування

  1. Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.

Стаття 13. Громадські слухання

  1. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

Про місцеве самоврядування / Закон України №280/97-ВР


Стаття 8. Депутатська етика

  1. Регламентом ради чи статутом відповідної територіальної громади можуть бути встановлені також інші правила депутатської етики та заходи впливу щодо тих депутатів місцевих рад, які порушують ці правила.
    Про статус депутатів місцевих рад №93-ІV

Стаття 24. Відповідальність посадової особи місцевого самоврядування

  • Сільські, селищні, міські, районні у місті, районні та обласні ради, сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної та обласної ради мають право зворотної вимоги (регресу) до посадової особи місцевого самоврядування, яка заподіяла шкоду територіальній громаді, у розмірах і порядку, визначених законами України та статутами територіальних громад, прийнятими відповідно до законів України.

Про службу в органах місцевого самоврядування / Закон України №2493-ІІІ


Стаття 4. Законодавство про органи самоорганізації населення

  1. Органи самоорганізації населення діють на підставі Конституції України, цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади (а в Автономній Республіці Крим — також нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішень Ради міністрів Автономної Республіки Крим), рішень відповідних органів місцевого самоврядування, рішень місцевого референдуму, статутів територіальних громад, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі її створення) ради, виданих у межах своїх повноважень, положень про органи самоорганізації населення, рішень зборів (конференції) жителів за місцем проживання, які їх обрали.

Про органи самоорганізації / Закон України №2625-ІІІ

 

У подібних умовах можна говорити про особливе положення статуту територіальної громади в піраміді правових актів, у тому числі законів. У деякій своїй частині статут займає не підзаконне стосовно закону України, нормативно-правовим актам Президента, Кабінету Міністрів, нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, а, якщо можна так висловитися, “надзаконне” місце. Зазначена “надзаконність” випливає з того, що окреслені вище правові акти виключені з числа можливих регуляторів відповідних питань. Це регулювання перенесене на рівень конкретних територіальних громад, а саме тому статут територіальної громади є єдиним актом місцевого самоврядування, що підлягає реєстрації

Чи є обов’язковим прийняття статуту територіальної громади?

 

Можливими концептуальними варіантами розуміння природи статуту територіальної громади і варіантами, що випливають на рівні його практичного конструювання є схеми, що із певною долею умовності можна визначити як “статут-конституція”, “статут-кодекс”, “статут-звід”.

Відповідно до першої схеми статут являє собою лаконічний юридичний документ конституюючого значення, що закріпляє лише основні, принципові положення про організацію місцевого самоврядування на відповідній території. Він може займати в системі актів місцевого самоврядування місце, що багато в чому подібне до місця Конституції в системі законодавства. Юридичними особливостями такого статуту можна вважати: 1) верховенство стосовно всіх інших актів місцевого самоврядування конкретного населеного пункту, жодний акт якого не може бути вище статуту; 2) статут повинен бути основою нормативної системи конкретного населеного пункту, а поточне нормотворення повинно розвивати статутні норми, деталізувати їх; 3) статуту повинен відповідати особливий порядок його розробки, прийняття і зміни. Норми такого варіанту статуту повинні конкретизуватися в цілому ряді інших актах органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

У другому випадку статут може являти собою цілісний, внутрішньо узгоджений нормативний акт, вичерпно докладно регулюючий всі моменти процесу здійснення місцевого самоврядування, що відносяться на його розгляд, що не потребує розвитку і конкретизації за допомогою інших нормативних актів місцевого самоврядування. Якщо відштовхуватися від положень закону України “Про місцеве самоврядування”, то треба визнати, що він здебільше орієнтується саме така модель статутного документа. Законодавець виходив із того, що, по-перше, статут повинний регулювати всі питання організації і здійснення місцевого самоврядування, крім тих, регулювання яких здійснюється тільки законами. (Хоча за законом перелік питань регульованих статутом вкрай малий, але це суті справи не змінює, тим більше, що в майбутньому він може бути дуже розширений.) По-друге, з того, що це (статутне) регулювання не повинне обмежується фіксацією загальних положень, основ, принципів і т. д., а провадиться максимально конкретно, глибоко і вичерпно.

Нарешті, “статут-звід” може бути уподібнений інкорпоративному зібранню усіх (принаймні, скільки-небудь значних) нормативно-правових актів даної територіальної громади (наприклад, про схему управління містом, про місцеві податки і збори, про передачу органам самоорганізації окремих повноважень місцевого самоврядування, про почесного громадянина міста, про порядок організації громадських слухань, місцевих ініціатив, звітів міського голови, про порядок перейменування вулиць тощо). Таким чином, якщо цю модель сумлінно реалізовувати в статуті, то місцеве нормотворення повинне починатися з прийняття статуту і цим же практично й закінчитися: наступні нормотворчі рішення повинні будуть доповнювати або змінювати статут.

У деяких містах здійснюються спроби створення статуту у формі, що поєднує моделі “статут-конституція” і “статут-звід”. У цьому випадку той акт, що власне іменується статутом міста, являє собою не дуже об’ємний документ, який виступає з погляду кола питань і принципів, їх розкриття типової “місцевою конституцією”. У той же час інші акти місцевого самоврядування (опис меж міста, реєстр комунальної власності, опис символів міста тощо) проголошуються додатками до статуту. У такому випадку місцеві ради намагаються хоча б таким формальним засобом реалізувати підхід закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, відповідно до якого статуту територіальної громади призначено максимально повно і докладно регулювати віднесені на його регулювання питання. Неформальна перевага такої моделі перед чистою моделлю “статут-кодекс” полягає в тому, що при цьому вдасться уникнути розмивання і перевантаження основного міського документа (якщо розглядається без додатків, він не втрачає “конституційного” характеру).

Яка з перелічених моделей статуту є, на Ваш погляд, найбільш ефективною?

 

Зі сказаного очевидно, що навіть попереднє вироблення концепції статуту територіальної громади являє собою достатньо складний етап.

Не менш складною проблемою є підготовка проекту статуту. Закордонний і невеликий вітчизняний досвід дозволяє говорити про декілька можливих шляхів.

По-перше, проект статуту може підготувати рада в особі профільної комісії або спеціально створеної тимчасової комісії.

По-друге, створення проекту статуту можна доручити структурному підрозділу виконкому, що займається юридичними питаннями.

По-третє, розробити подібний документ можна спільними зусиллями ради і його виконкому.

По-четверте, одержав достатньо широке поширення варіант укладення договору з метою створення проекту статуту з окремими значними юристами або закладами (академічними інститутами, навчальними закладами, консалтинговими агентствами, юридичними фірмами).

По-п’яте, теоретично можливий варіант скликання спеціальних міських зборів, до яких би входили представники представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування, населення в особі представників громадських організацій існуючих у місті, спеціалістів тощо з єдиною метою — створення статуту міста.

Назвіть переваги та недоліки зазначених варіантів

 

Вагомим є питання, пов’язане із попереднім, — механізм прийняття статуту громади. Незважаючи на те, що ст. 19 закону України “Про місцеве самоврядування” орієнтує на прийняття статуту за допомогою голосування на сесії, у той же час можливе використання місцевого референдуму.

Яким чином, на Ваш погляд, більш доцільно приймати статут?

 

Не менш важливим при розробці статуту є питання, які положення треба включити до нього, щоб, по-перше, зробити статут працюючим документом, а, по-друге, забезпечити його реєстрацію в органах юстиції. Як відомо, законодавець не погодився з нормами проекту закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, що був підготовлений Асоціацією міст України, де велика кількість питань регулювання місцевого самоврядування була віднесена на рівень статутів. Діючи норми майже повністю “вибивають” грунт з-під статутів територіальних громад. У той самий час Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” в деяких випадках прямо вказує на ряд норм, що можуть бути закріплені в статутах. Серед них:

  1. особливості соціокультурного, етнічного, економічного, історичного, політичного середовища в громаді;
  2. порядок проведення загальних зборів громадян;
  3. порядок реалізації місцевої ініціативи;
  4. порядок проведення громадських слухань.

Інші норми витікають із аналізу поточного законодавства:

  1. символіка громади;
  2. порядок проведення щорічної відкритої зустрічі голови територіальної громади з громадянами;
  3. опис меж територіальної громади;
  4. порядок проведення масових заходів (демонстрації, мітинги, пікеті);
  5. перелік місцевих податків та зборів;
  6. фіксація схеми управління районами міста та іншими територіальними утвореннями в місті;
  7. порядок розробки, прийняття та внесення змін до статуту;
  8. порядок делегування повноважень органам самоорганізації громадян;
  9. процедура взаємовідносин органів та посадових осіб місцевого самоврядування з громадськими та іншими організаціями;
  10. статус почесного жителя громади;
  11. присяга депутата;
  12. присяга голови територіальної громади;
  13. реєстр комунальної власності;
  14. перелік невідчужуваних об’єктів комунальної власності;
  15. процедура проведення сесій ради;
  16. поділ компетенції між радою, виконавчим комітетом та управліннями (відділами) ради у випадку визначення в законодавстві України родової категорії — орган місцевого самоврядування;
  17. пріоритетні механізми вирішення проблем поселення тощо.

 

Наведіть дані щодо статутів територіальних громад у межах Вашої області. Проаналізуйте їх

 

2.1.3. Нормотворчість на рівні місцевого самоврядування

Нормотворчість — це напрям діяльності територіальних громад та органів місцевого самоврядування, пов’язаний з офіційним закріпленням норм права шляхом формування приписів, їх зміни, доповнення та скасування. Нормотворчість на рівні місцевого самоврядування спрямована на створення та вдосконалення єдиної, внутрішньо узгодженої системи норм, що регулюють суспільні відносини, які входять до компетенції місцевого самоврядування. Юридичний характер нормотворчості визначається процесом надання правовим нормам загальнообов’язкового характеру.

Соціальне призначення нормотворчості полягає у встановленні еталонів і стандартів поведінки, що відповідають інтересам територіальних громад. Нормотворчість — особливий різновид юридичної діяльності, якій властиві такі ознаки: вона здійснюється уповноваженими суб’єктами місцевого самоврядування і в межах нормотворчого процесу; її результатом є прийняття нормативно-правового акту; вона має організований характер та мету; нормотворчість самоврядування охороняється та гарантується державою. Нормотворчість виконує ряд функцій: регулювання суспільних відносин на рівні самоврядування; оновлення правових норм самоврядування; ліквідації колізій у правових нормах самоврядування; впорядкування нормативно-правового матеріалу, що утворений в системі місцевого самоврядування.

Процес нормотворчості на рівні місцевого самоврядування передбачає дотримання таких вимог:

  1. відповідність розвитку суспільних відносин на рівні самоврядування;
    1. врахування досвіду та існуючих традицій громад, рівня правової культури жителів;
    2. домінування правової доктрини;
    3. дотримання правил нормативної техніки;
    4. збереження лінійних зв’язків між правовими приписами в межах нормативного акту.

Принципи нормотворчості на рівні місцевого самоврядування:

  • гуманізм — створення норм на основі пріоритетності прав людини, визнання людини в якості найвищої соціальної і духовної цінності;
  • демократизм — вираження в нормативних актах волі громади;
  • законність — прийняття нормативно-правових актів законним шляхом, відповідно до законодавчо закріпленого процесу місцевої нормотворчості;
  • науковість — підготовка проекту нормативно-правового акту повинна здійснюватися на основі досягнень юридичної науки;
  • професіоналізмрозробкою і прийняттям нормативно-правових актів повинні займатися фахівці.

Нормотворчість у сфері місцевого самоврядування відрізняється за суб’єктами:

  • 1) нормотворчість громади, що реалізується нею в межах референдумів;
  • 2) нормотворчість представницького органу місцевого самоврядування;
  • 3) нормотворчість виконавчих органів самоврядування (виконкому, управлінь та відділів);
  • 4) нормотворчість головної посадової особи місцевого самоврядування — голови;
  • 5) делегована нормотворчість — прийняття нормативно-правового акту за дорученням органу місцевого самоврядування непублічним органом;
  • 6) санкціонована нормотворчість — прийняття акту непублічною установою з наступним його затвердженням органом місцевого самоврядування.

Процес створення, зміни і скасування норм називають нормотворчим процесом. Він складається з наступних стадій:

  • А) нормотворча ініціатива — внесення пропозиції про видання, зміну або скасування норми до органу місцевого самоврядування;
  • Б) розробка проекту. Перша і друга стадії нормотворчого процесу можуть збігатися;
  • В) обговорення проекту;
  • Г) прийняття норми;
  • Д) підписання норми;
  • Є) обнародування норми. Ця стадія має важливе значення. Неопубліковані а, отже, не доведені до відома людей норми не застосовуються;
  • Ж) вступ норми в силу. За загальним правилом, норма набирає сили протягом або після обнародування, або протягом визначеного терміну.

Прогалини у нормотворчості місцевого самоврядування — це повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм у сфері державного управління.

Причини прогалин:

  • 1) невміння органів місцевого самоврядування відбити в нормативних актах різноманіття сучасних управлінських ситуацій та суспільних відносин, що вимагають правового регулювання;
  • 2) невміння органів місцевого самоврядування передбачити появу нових ситуацій у результаті постійного розвитку суспільних відносин та застосувати до них управлінські дії;
  • 3) технічні прорахунки органів місцевого самоврядування, допущені при розробці нормативних актів і у використанні прийомів юридичної техніки.

Пробіли в нормативно-правовому регулюванні органів місцевого самоврядування усуваються в процесі нормотворчості шляхом внесення змін і доповнень у правові акти, видання нових, детальніше розроблених юридичних актів.

Розробка і прийняття правових актів органів місцевого самоврядування включає систематизацію дій, які повинні носити сталий і передбачений характер за рахунок зусиль, спрямованих на уникнення ситуацій, які гальмують діяльність самих органів, зменшують їх ефективність і негативно впливають на об’єкти суспільного регулювання. Це означає, що органи місцевого самоврядування при регулюванні суспільних відносин повинні діяти в межах своєї компетенції, аналізувати стан об’єкту регулювання, розробляти правові акти так, щоб вони реально сприяли поліпшенню стану регулюючого об’єкту.

Прийняття управлінського рішення правового характеру включає:

  1. чітке формування завдань органу місцевого самоврядування по регулюванню суспільних відносин;
  2. окреслення меж правового акту, що розробляється та приймається;
  3. виявлення можливостей і наявність ресурсів при реалізації правового акту;
  4. визначення ефективності регулювання, закладеного в правовому акті;
  5. визначення наслідків реалізації змісту означеного рішення.

Нормотворча діяльність органів місцевого самоврядування відбувається на основі планування:

Перша стадія планування пов’язана з загальним дослідженням об’єкту регулювання. Таким чином, на першій стадії орган місцевого самоврядування створює загальну картину стану об’єкту регулювання, виявляє підходи щодо його регулювання, прораховує необхідні ресурси для вирішення проблеми, визначає час, потрібний для рішення питання ефективного регулювання суспільних відносин.

Друга стадія планування являє собою перехід від загального до конкретного. Стадія стосується конкретного аналізу стану об’єкту регулювання, тому йде збір значної кількості інформації, її аналіз, що дає більш детальну характеристику об’єкту регулювання та можливість точніше визначити реальність існуючого положення і розробити альтернативні варіанти впливу як самого органу самоврядування, так і тих наслідків, які вони можуть викликати.

Третя стадія планування полягає у самооцінці органу самоврядування можливостей ефективного регулювання ситуації. Дана стадія процесу планування дозволяє визначити загальний потенціал органу самоврядування, встановити переваги, котрі можна використати при альтернативних діях, та, враховуючи недоліки своєї структури, визначити обмеження та некомпетентні дії і створити умови до змін у структурі плану, зняти чи пом’якшити недоліки в діяльності органу самоврядування.

Четверта стадія планування — стадія порівняльного аналізу альтернатив та імовірних дій при реалізації управлінського акту органу місцевого самоврядування в регулюванні суспільних відносин, що дає можливість виявити в них позитивні та негативні сторони.

П’ята стадія планування виступає як стадія формалізації дій у формі проекту правового управлінського акту. На цій стадії альтернативи трансформуються в кінцеве рішення, що містить механізм взаємозв’язку окремих елементів і їх дій у відповідності з поставленою стратегічною метою. Тому правовий акт повинен містити у собі розробку і формування зобов’язань суб’єкта регулювання, їх права та обов’язки, гарантії сторін при реалізації управлінського рішення, сформовану стратегію дії, систему контролю виконання правового акту.

Шоста стадія планування — це відпрацювання системи організаційного планування. На цій стадії завершується підготовка органу місцевого самоврядування до реалізації управлінського рішення, а також здійснюється координація з іншими суб’єктами регулювання і надання їм імпульсу в підготовці до участі в регулюванні ситуації.
Сьома стадія планування — це прийняття і реалізація рішення органом місцевого самоврядування. На цій стадії проект управлінського рішення перетворюється на правовий акт, як правило, нормативного характеру. Але одного його недостатньо, тому він повинен супроводжуватися індивідуальними правовими актами, які б залучали конкретних суб’єктів регулювання економічних відносин до дій, закладених в нормативному акті. Ця стадія завершує весь попередній процес планування, коли планові дії переходять у площину реального регулювання.

Восьма стадія планування — це стадія відстежування реалізації прийнятого рішення, яка полягає у формуванні системи контролю і оцінки виконання управлінського рішення з регулювання суспільних відносин.
Дев’ята стадія планування являє собою корегування деяких сторін управлінського рішення, а також дій суб’єктів регулювання. У ході регулювання виникає потреба внесення якихось змін, з тим щоб ситуація була стабільною і розвивалася у наміченому руслі.

Проаналізуйте нормативний процес на рівні Вашого органу місцевого самоврядування щодо його етапності та послідовності

^