ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ТА ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Непевні перспективи розвитку глобальної економіки, нестабільність кон'юнктури світового ринку, загострення конкуренції за енергетичні ресурси та активізація спроб використання енергетичного важеля в політичних цілях висувають підвищені вимоги до політики

ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ТА ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Непевні перспективи розвитку глобальної економіки, нестабільність кон'юнктури світового ринку, загострення конкуренції за енергетичні ресурси та активізація спроб використання енергетичного важеля в політичних цілях висувають підвищені вимоги до політики світового співтовариства й окремих держав у сфері забезпечення енергетичної безпеки.

Аварія на атомній електростанції "Фукусіма-1" (Японія, 11 березня 2011 р.), що майже збіглася в часі з 25-річчям Чорнобильської катастрофи, знову з усією гостротою поставила перед світовою спільнотою та урядами питання ядерної безпеки, спричинила активізацію дискусій щодо подальшої ролі атомної енергетики.

У зв'язку із цим 2012 рік проголошений Організацією Об'єднаних Націй Міжнародним роком стійкої енергетики для всіх. Передбачається мобілізувати зусилля урядів країн світу і приватного сектору на розширення доступу до енергії, підвищення енергоефективності та ролі відновлювальних джерел енергії.

Для України проблема енергетичної безпеки сягнула критичної межі внаслідок укладання 19 січня 2009 р. між НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Газпром" зовнішньоекономічних контрактів щодо постачання і транзиту російського природного газу, які зафіксували на 10 років поставки російського газу в Україну на дискримінаційних для нашої держави умовах.

У 2011 р. українська економіка повною мірою відчула негативні наслідки дії зазначених контрактів. Ціна імпортованого російського природного газу зросла з 252 дол. США у IV кварталі 2010 р. до 264 дол. США у I кварталі, 297 дол. США у II кварталі, 354 дол. США у III кварталі та 400 дол. США у IV кварталі 2011 р. Це негативно позначилося на фінансовому стані НАК "Нафтогаз України", зумовило необхідність залучення значних кредитних ресурсів і коштів державного бюджету, збільшило собівартість продукції низки галузей промисловості, що споживають природний газ у значних обсягах, насамперед теплової електроенергетики, хімічної та металургійної промисловості, та, зрештою, уповільнило темпи зростання економіки України у 2011 р.

Незважаючи на це, завдяки злагодженим зусиллям Уряду, профільних органів виконавчої влади та підприємств паливно-енергетичного комплексу у 2011 р. вдалося зберегти позитивні тенденції розвитку енергетики, закладені у 2010 р., і втримати позитивні темпи зростання за більшістю його показників.

За даними Міністерства енергетики та вугільної промисловості, за 2011 р. обсяг виробництва електричної енергії електростанціями, що входять до Об'єднаної енергосистеми України, збільшився порівняно з 2010 р. на 3,2 %. При цьому ТЕС і ТЕЦ вироблено електроенергії на 8,7 % більше, ніж за 2010 р. Протягом 2011 р. експортовано електроенергії на 52,5 % більше, ніж у 2010 р. За 2011 р. вугледобувними підприємствами України видобуто вугілля на 9 % більше порівняно з 2010 р. Обсяг транзиту природного газу територією України зріс у минулому році на 5,7 %.

Стабільність роботи підприємств паливно-енергетичного комплексу дозволила надійно забезпечити споживачів енергоресурсами, на належному рівні провести роботу з підготовки підприємств ПЕК до проходження осінньо-зимового періоду 2011 - 2012 рр.

Разом з тим поряд із позитивними тенденціями у функціонуванні української енергетики у 2011 р. мали місце й кризові прояви, що стали наслідком прорахунків попередніх років. Особливе занепокоєння викликає ситуація у нафтовій галузі.

Так, обсяги видобутку нафти з газовим конденсатом протягом 2011 р. зменшилися на 6,3 % відносно аналогічного показника 2010 р. За той самий період на нафтопереробні заводи та Шебелинський газопереробний завод поставлено нафтової сировини на 16,1 % менше, ніж у 2010 р. Отже, обсяг перероблення нафтової сировини зменшився порівняно з 2010 р. на 18,4 %. Загальні потужності з первинної переробки нафти у 2011 р. були завантажені в середньому лише на 16,6 % (у 2010 р. - на 20,6 %). Обсяг транспортування нафти підприємствами магістральних нафтопроводів зменшився порівняно з 2010 р. на 11,6 %.

Кризова ситуація у нафтовій промисловості України, що спостерігається протягом багатьох років, є наслідком незадовільного використання потенціалу власного видобутку нафти (насамперед на шельфі Чорного моря), низького технологічного рівня вітчизняних нафтопереробних заводів, недостатнього використання стимулюючих інструментів державного регулювання внутрішнього ринку та зовнішньоекономічної діяльності, що робить більш привабливим імпорт готових нафтопродуктів порівняно з імпортом сирої нафти. Слід визнати також, що й досі не запропоновано дієвих механізмів мотивації власників нафтопереробних підприємств до їх модернізації.

Незадовільний технічний стан основних фондів паливно-енергетичного комплексу та промисловості у цілому потребує суттєвого збільшення обсягів фінансових ресурсів, необхідних для широкомасштабного впровадження енергоощадних технологій і підвищення енергоефективності національної економіки.

Приєднуючись у 2010 році до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, який набрав чинності для України з 1 лютого 2011 р., наша держава взяла на себе амбіційне завдання провести у стислі строки низку широкомасштабних реформ в енергетичному секторі, спрямованих на приведення українського енергетичного ринку у відповідність до стандартів Європейського Союзу.

Кабінетом Міністрів України, відповідними органами виконавчої влади згідно з їхніми повноваженнями забезпечується виконання зобов'язань у межах Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, затверджено план відповідних заходів, організовано їх практичну реалізацію.

Водночас виконання Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та Протоколу про приєднання України до нього вимагає значних витрат від підприємств паливно-енергетичного комплексу, фінансовий стан яких суттєво погіршився через дискримінаційні умови імпорту природного газу.

Започаткований ще у 2010 р. переговорний процес щодо приведення умов постачання російського природного газу в Україну у відповідність до положень Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією, незважаючи на певне зближення позицій сторін, на сьогодні не дозволив усунути принципові розходження у підходах до вирішення зазначеної проблеми.

Значні перспективні ризики для економіки України спричинені політикою реалізації обхідних маршрутів транспортування природного газу, яка не спирається на положення Європейської енергетичної хартії, суперечить принципам Спільної заяви саміту Східного партнерства (7 травня 2009 р., Прага) і не враховує більш високу економічну ефективність використання української газотранспортної системи та інвестування у проекти розширення її потужності.

З огляду на масштаб викликів, що постають перед енергетичною сферою України у 2012-му та подальших роках, забезпечення енергетичної безпеки визнається одним із пріоритетних напрямів державної політики з питань національної безпеки. Першочерговими завданнями державної політики щодо забезпечення енергетичної безпеки є:

• продовження переговорів з російською стороною щодо перегляду умов постачання в Україну природного газу, виходячи з необхідності неухильного дотримання положень Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією;

• уточнення Енергетичної стратегії України на період до 2030 р. на засадах енергетичної безпеки, зокрема стосовно докорінного підвищення енергоефективності національної економіки, зменшення залежності України від імпорту енергоносіїв, диверсифікації джерел і маршрутів їх постачання, приведення принципів функціонування енергетичного ринку України у відповідність до стандартів Європейського Союзу, підвищення надійності та безпечності виробництва й постачання паливно-енергетичних ресурсів споживачам України і транзиту територією України з урахуванням положень Резолюції Парламентської асамблеї ОБСЄ Вісімнадцятої щорічної сесії "Енергетична безпека" (29 червня - 3 липня 2009 р., Вільнюс);

• подання на розгляд Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань енергетичної безпеки, зокрема щодо приведення визначення енергетичної безпеки у відповідність до сучасних підходів, актуалізації загроз енергетичній безпеці та основних напрямів державної політики з питань енергетичної безпеки, визначених Законом України "Про основи національної безпеки України";

• здійснення комплексного аналізу ефективності державної політики з питань енергоефективності та виконання державних програм у цій сфері, визначення дієвих механізмів стимулювання ощадливого використання паливно-енергетичних ресурсів, насамперед природного газу, внесення відповідних змін до Державної цільової економічної програми енергоефективності на 2010 - 2015 роки, інших нормативних документів із зазначеного питання, подання на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення необхідних змін до законодавства;

• узагальнення результатів реалізації заходів щодо диверсифікації джерел і маршрутів постачання паливно-енергетичних ресурсів та виконання відповідних нормативних документів, розроблення на цій основі концепції диверсифікації джерел і маршрутів постачання паливно-енергетичних ресурсів, зокрема нафти, природного газу та ядерного палива, із визначенням дієвих механізмів залучення інвестицій, підвищення ефективності міжнародного співробітництва у цій сфері та плану відповідних заходів;

• інвентаризація стану виконання зобов'язань у межах Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, внесення в разі необхідності змін до плану заходів щодо виконання цих зобов'язань і законодавчих пропозицій на розгляд Верховної Ради України.

Сьогодні перед нашою державою постало першочергове завдання - зупинити негативні процеси руйнації навколишнього середовища та сприяти відновлювальним процесам у природі задля збереження нації та відновлення відтворювальних процесів у суспільстві.

За роки незалежності в Україні сформовано міцні підвалини державної політики в еколого-техногенній сфері, зокрема закладено інституційні основи, створено нормативно-правову базу з урахуванням міжнародних стандартів і вимог сучасності, підписано низку міжнародних угод щодо природоохоронної діяльності. Докладено значних зусиль для подолання надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру, які виникали на території країни й поза її межами, що стало цінним надбанням знань і досвіду у цій сфері та сприяло розширенню міжнародної співпраці.

Усвідомлення цих проблем і необхідності розроблення нових основ принципово нової соціо-еколого-економічної моделі розвитку суспільства залишається стратегічним пріоритетом державної політики. Складниками такої моделі має стати створення сучасної ефективної системи управління в природоохоронній сфері, перехід економіки на енерго- та природозберігаючі технології на інноваційній основі, вдосконалення системи екологічного контролю природокористуванням, розширення міжнародного співробітництва, створення надійної системи попередження надзвичайних ситуацій, залучення громадських організацій та органів місцевого самоврядування до природоохоронної діяльності й екологізація свідомості усіх верств населення відповідно до сучасних вимог.

^