Організація робочого місця, режиму праці та відпочинку службовців органів місцевого самоврядування

Організація робочого місця, режиму праці та відпочинку службовців органів місцевого самоврядування

Мета теми: розкрити технології організації робочого місця та режиму праці посадової особи місцевого самоврядування

• проаналізувати сучасні рекомендації щодо ефективної організації робочого місця з метою використання в практичній роботі;
• сформувати організовувати режим, розподіляти виконання функцій протягом робочого дня;
• проаналізувати особливості розумової діяльності посадових осіб місцевого самоврядування;.

Навчальні результати теми

Після вивчення теми слухачі повинні вміти:

1. облаштовувати робоче місце відповідно до свої функцій тазавдань
2. планувати та організовувати своє робоче місце;
3. враховувати особливості праці й відпочинку при роботі з комп’ютером;
4. розробляти посадові інструкції службовців органів місцевого самоврядування.

 Структура теми:

• 4.3.1. Організація робочого місця посадової особи місцевого самоврядування
• 4.3.2. Особливості розумової діяльності службовця та організація режиму його праці
• 4.3.3. Організація режиму відпочинку посадовою особою місцевого самоврядування

4.3.1. Організація робочого місця посадовою особою місцевого самоврядування

Запорукою працездатності й продуктивності праці, збереження здоров’я й тривалості життя працівників є правильна організація робочого місця. На роботі людина проводить третину свого свідомого життя, тому раціоналізація робочого місця дуже важлива. У комплексі заходів, що забезпечують ефективність праці у сфері управління, важлива роль приділяється організації робочого місця.

Робоче місце працівника розумової праці — це зона його трудової діяльності, оснащена необхідними засобами праці. Поняття “організація робочих місць” охоплює:

1. упорядкування й планування службових приміщень і розміщення в них робочих місць;
   1. розташування робочих місць співробітників;
   2. оснащення робочих місць необхідними меблями і сучасними технічними засобами обробки інформації.

Загальною вимогою раціональної організації робочих місць є: створення працівникам максимальної зручності для здійснення їхньої діяльності, звільнення від нераціональних переміщень і рухів, зниження витрат праці на виконувану роботу.

Економія часу і сил працівника — головні критерії раціональної організації робочих місць

Планування приміщень і розміщення робочих місць

Планування службових приміщеньце розподіл структурних підрозділів по кімнатах і таке розміщення в них меблів і різного устаткування, яке запобігає втраті часу на зайві переміщення, забезпечує ощадливе використання площі і збереження здоров’я працюючих. Планування службових приміщеньвизначається процесом роботи, яка в них здійснюється. При цьому враховується:

1. функціональна значимість структурного підрозділу;
   1. зміст і технологія виконання робіт;
   2. взаємозв’язок працівників у процесі праці.

При плануванні службових приміщень і робочих місць у них необхідно враховувати наступні рекомендації:

1. рух робочого потоку повинний бути прямоточним;
2. структурні підрозділи, які часто взаємодіють варто розміщати поряд;
3. підрозділи, зв’язані з прийомом сторонніх відвідувачів (відділ прийому, відділ кадрів), доцільно розміщати поблизу входів на перших поверхах будинку;
4. підрозділи, послугами яких користуються всі інші підрозділи (наприклад, канцелярія), повинні розміщатися приблизно на рівній відстані від усіх відділів;
5. шафи, стелажі й інше устаткування колективного користування необхідно розташовувати так, щоб були зручні підходи при користуванні;
6. у приміщенні не повинно знаходитися нічого зайвого, непотрібного для роботи;
7. площа окремих робочих місць повинна відповідати санітарним нормам і специфіці виконуваної роботи; робочі місця співробітників, зв’язаних із прийомом великого числа відвідувачів, варто розміщати поблизу від входу в службове приміщення відділу;
8. робочі столи краще розташовувати перпендикулярно лінії вікон, так, щоб світло падало ліворуч (праворуч менш раціонально, але припустимо, розміщення працівника обличчям до вікна нераціонально, а спиною — неприпустимо);
9. робочі столи не можна розміщати поблизу опалювальних приладів.

Є дві концепції планування службових приміщень, що використовуються в практиці оргпроектування, — кабінетна система планування і зальна (планування за принципом „великої контори”).

Кабінетна система припускає розміщення груп працівників в окремих кімнатах.

4 кв. м.— мінімальна площа одного робочого місця за діючими санітарними нормами

Зальний принцип організації службових приміщень припускає розміщення працівників в одній великій залі. За кордоном навіть керівників, що відносяться до вищого керівництва фірмою, нерідко розміщають в одному приміщенні з підлеглими, відокремлюючи їхні робочі місця пересувними перегородками.

У нашій країні зальний принцип планування службового приміщення здійснюється тільки в нових будівлях чи в тих, що на реконструкції. Робочі місця в службовому приміщенні розміщаються у відповідності з послідовністю виконуваних робіт. З одного письмового столу на інший робота повинна передаватися збоку чи спереду. При цьому можливе різне розміщення робочих місць.

Рис.4.2. Розміщення столів у службовому приміщенні.

Найбільш часто зустрічається компонування (мал. а), яке заощаджує площу, але заважає зосередженій роботі, оскільки сприяє зайвим розмовам; компонування „віч-на-віч” (мал. б)психологічно стомлює; рівнобіжне розташування столів (мал.в) дає програш у використанні площі, але доцільно для більш зосередженої роботи; при чітко вираженій послідовності роботи з документами найбільш раціональне компонування, показане на мал. г.

Планування робочого місця

Робоча зона — простір на стаціонарному робочому місці в горизонтальній чи вертикальній площинах, у межах яких працівник, не переміщуючись, може виконувати роботу. Розрізняють нормальну й максимальну зони. Нормальна робоча зона в горизонтальній площині обмежується уявною дугою, що окреслюється кінцями пальців правої й лівої рук, зігнутих у ліктьовому суглобі при вільно опущеному плечі. Така зона займає близько 1000 мм по фронту і 300 мм у глибину Тут розташовуються найбільше часто використовувані засоби й предмети праці і виконується основна робота.

Максимальна робоча зона в горизонтальній площині обмежується уявною дугою, що окреслюється кінцями пальців витягнутої руки людини. У цій зоні працівник діє витягнутими руками розташовуються засоби праці, використовувані рідше. Площа, що перекривається при цьому, (для двох рук) визначається дугою близько 1500 мм по фронту і 500 мм у глибину.

На малюнку показані робочі зони при роботі на столах, тобто в горизонтальній площині.

Основна вимога до раціонального планування робочого місця — забезпечити економію часу на пошук засобів і предметів праці, а також скорочення фізичних зусиль працівника

Для цього необхідно дотримуватись наступних правил:

1. на робочій поверхні столу не повинно бути нічого зайвого;
   1. кожен предмет і засіб праці повинні мати своє місце, оскільки їх безладне розташування викликає зайві рухи й витрати часу.
   2. канцелярське приладдя (олівці, ручки, скріпки тощо) варто зберігати в шухляді столу зі спеціальними роздільниками;
   3. усі засоби комунікаційної техніки (телефон й ін.) треба розташовувати ліворуч чи на спеціальній підставці, щоб можна було користуватися ними лівою рукою, залишаючи праву вільною для роботи;
   4. документи, із якими працює службовець, містяться в зоні, що забезпечує їхній огляд, для оброблених документів доцільно мати спеціальні лотки чи відділення в шухляді;
   5. документи й засоби праці розташовуються так, щоб забезпечувалася найкраща послідовність виконання роботи;
   6. рухи працівника повинні бути оптимальними, тобто більш короткими, ощадливими з позицій витрат часу й сил.

За кордоном використовується закон „вільного столу”: на столі може знаходитися лише одна робота з необхідними для неї документами й засобами праці, все інше повинно бути в столі

Оснащення й устаткування робочих місць

На ефективність управлінської праці впливає оснащення робочих місць технічними засобами, засобами зв’язку і службовими меблями.
Виділяють наступні види (класи) засобів управлінської праці (оргтехніки):

1. засоби складання документів: друкарські машинки (ручні й електричні), диктофони, засоби механізації креслярсько-графічних робіт, засоби копіювання й розмноження документів, ручки, олівці;
2. засоби обробки й оформлення документів: різальне, устаткування, що склеює й скріплює, адресувальні і штемпельні пристрої, машини для нанесення захисних покрить;
3. засоби збереження документів: засоби скріплення документів, різного роду картотеки, спеціальні шафи й стелажі для збереження документів, магнітні стрічки, машини для знищення непотрібних документів;
4. засоби виконання обчислювальних операцій: лічильно-довідкові лінійки, калькулятори різних видів, механічні обчислювальні машини, комп’ютери;
5. засоби забезпечення оперативного зв’язку: телефонний зв’язок, радіозв’язок, директорські комутатори, автовідповідачі, двосторонній радіотелефонний пошуковий зв’язок тощо;
6. спеціальні службові меблі: меблі й устаткування для робочих місць у службових приміщеннях.

Сучасна техніка керування має у своєму розпорядженні досить різноманітний склад засобів по кожному з розглянутих видів технічного й організаційного оснащення. Їхня характеристика, умови доцільності використання, та ефект, що досягається за рахунок застосування, докладно освітлені в спеціальній літературі.

При виборі необхідних засобів оргтехніки варто мати на увазі, що придбання й використання оргтехніки — не самоціль, а засіб:

1. для підвищення оперативності виконання й зниження трудомісткості управлінських робіт;
2. вивільнення чисельності управлінського персоналу;
3. для рішення ряду соціальних проблем управлінської праці (зниження частки витрат на виконання рутинних операцій, засіб мотивації праці, престижності робіт і ін.).

Набори робочих меблів працівників і її конструкція залежать від характеру робіт виконуваних на робочому місці, ступеня їхньої механізації і тому можуть бути дуже різноманітними. Проте є загальноприйнятий набір, що включає:

• робочий стіл (звичайний чи спеціалізований);
• допоміжні столи й тумбочки для збереження довідкового матеріалу, для установки телефонів, диктофонів, картотеки тощо;
• робоче крісло чи стілець;
• шафа звичайного типу і спеціальні (для документації), полки, стелажі тощо.

Від конструкції меблів значною мірою залежать робоча поза працівника, витрати часу на пошук документів і канцелярського приладдя, працездатність людини. Звідси і пропоновані до службових меблів вимоги:

1. Габарити меблів і устаткування повинні забезпечувати зручність роботи, відповідати антропометричним і фізіологічним особливостям людини, сприяти зручному положенню тіла при роботі й попереджати передчасне стомлення (стільці й крісла, наприклад, повинні мати пристрої для підйому сидіння, спинок, підлокітників);
2. Розміри шухляд у столах і полиць у шафах повинні відповідати габаритам паперів, папок, причому спосіб збереження повинний забезпечити зручність їхнього укладання, пошуку й виїмки;
3. Доцільно, щоб робочі меблі складалися зі стандартних елементів, що можуть компонуватися в залежності від форм і розмірів приміщення стосовно до визначеного процесу роботи;
4. Зовнішній вигляд меблів повинний бути естетичним, приємним і гармоніювати з інтер’єром службового приміщення.

Значна частина працівників основну частину робочого часу проводить за столом. Тому важливо продумати конструкцію і раціональне устаткування робочих столів. Робоча поверхня столу повинна насамперед відповідати гігієнічним вимогам, тобто бути твердою й гладкою, переважно з дерева. Нераціонально класти на стіл скло. Блискучі поверхні шкідливо діють на зір. Колір столу краще світлий, щоб ступінь контрасту з папером була мінімальною. Полірування краще несильне, це допоможе уникнути світлових бликів.

Стіл для керівників повинен бути розміром 150 х 90 см, для фахівців — 135 х 80 см, для друкарок — 130 х 75 см. Для окремих спеціальних робіт можна використовувати столи більшої площі. Висота робочої поверхні столу від підлоги повинна бути такою, щоб працюючий не сутулився, щоб не наставало швидке стомлення через зайву напругу м’язів, що спостерігається при роботі за високим столом.

Важлива також раціональна організація робочого столу. Вона залежить від:

1. конструкції столу;
2. місткості;
3. характеру матеріалів.

Загальне правило — „кожна річ повинна мати своє місце” —означає, що конструкція столу повинна передбачати спеціальне місце для всіх предметів і засобів праці

Вітчизняною й закордонною наукою рекомендується виходити з принципу взаємозамінності шухляд службових столів, використовувати столи “змінної конструкції”. Це значить, що розміри висувних шухляд столу повинні відповідати їх призначенню, співвідноситися один з одним як 1:2:3 і бути взаємозамінними. Положення корпуса людини при роботі сидячи повинно бути таким, щоб було зручно і не створювалася велика напруга м’язів. Звідси і вимоги до конструкції стільців і крісел.

Обслуговування робочого місця

Обслуговування робочих місць засновано на поділі праці між основними й допоміжними працівниками й охоплює ряд важливих функцій, що стосуються видів, термінів і методів виконання допоміжних робіт. Важко уявити собі сучасну організацію, у якій були б відсутні найважливіші функції обслуговування. Тому виділення допоміжних робіт з обслуговування основного процесу в самостійні функції не тільки теоретично виправдано, але і життєво необхідно.

У сучасних умовах чисельність допоміжних працівників, що обслуговують основний процес, майже дорівнює чисельності основних працівників

В сучасній організації нараховується кілька функцій обслуговування.

Функція обслуговування це конкретний вид трудової діяльності по обслуговуванню основного процесу, що виконується відповідними робітниками-фахівцями допоміжних підрозділів і служб організації.
Основні функції обслуговування і їхній зміст наступні:

1. Підготовча — комплектування матеріалів і розподіл робіт із забезпеченням документацією.
2. Технічного забезпечення — забезпечення робочих місць устаткуванням і підтримка його у справному стані.
3. Контрольна — контроль якості та термінів виконання робіт, аналіз результатів діяльності.
4. Складська — приймання, облік, збереження й видача усіх видів матеріальних цінностей.
5. Господарсько-побутова — підтримка чистоти й порядку у приміщеннях організації тощо.

Існує кілька форм обслуговування.

Чергова форма обслуговування по більшості функцій застосовується в невеликих організаціях. Сутність її полягає в тому, що допоміжні працівники викликаються на основні робочі місця в міру потреби. Деякі функції обслуговування виконують основні робітники, у цьому випадку форма називається самообслуговуванням.

Планово-попереджувальна форма обслуговування, застосовується при досить великих обсягах робіт. Сутність цієї форми полягає в тому, що всі чи більшість функцій обслуговування здійснюються за заздалегідь розробленими й обґрунтованими планами — графіками.

Стандартна форма обслуговування полягає в тому, що обслуговування найважливіших функцій виконується за графіками (стандарт-планами), у яких передбачаються не тільки час обслуговування, але і послідовність виконання різних видів обслуговування. При цій формі всі функції обслуговування виконуються фахівцями — допоміжними робітниками високої кваліфікації.

Однак у реальному житті не завжди вдається застосовувати ту чи іншу форму обслуговування в чистому, „рафінованому”, вигляді. Тому в організаціях нерідко застосовується змішана форма обслуговування, коли частина функцій виконується за регламентом, що відповідає планово-попереджувальній чи стандартній формам обслуговування, а частина менш відповідальних функцій — у порядку чергового обслуговування (самообслуговування).

Критеріями вибору форм обслуговування є їх достатність, надійність і ефективність

Важливе значення для організації обслуговування робочих місць має вибір найбільш ефективного й економічного способу обслуговування, тобто умов його організації. Відомі три способи організації обслуговування: централізований, децентралізований і змішаний.

Рис.4.3. Способи організації обслуговування.

При централізованому способі обслуговування функції обслуговування концентруються й здійснюються відповідними функціональними службами організації по всіх її підрозділах. За рахунок централізації функцій обслуговування забезпечуються економічність і підвищення якості обслуговування.

При децентралізованому способі обслуговування функції обслуговування здійснюються безпосередньо в цих підрозділах. Перевагами такого способу організації обслуговування є:

1. оперативність;
   1. відповідальність;
   2. високa якість обслуговування.

Тому часто при організації обслуговування застосовується змішаний спосіб організації праці обслуговуючих робітників, при якому частина функцій обслуговування здійснюється централізовано, частина — децентралізовано.

Існує ряд загальних обов’язкових вимог до організації всієї системи обслуговування.

1. Обов’язкове ув’язування системи обслуговування із системою оперативного планування.

2. Будь-яка система обслуговування повинна бути попереджувальною.

3. Завчасна підготовка по всім найважливішим функціям обслуговування.

4. Система обслуговування в цілому повинна мати комплексний характер.

5. Висока якість і надійність обслуговування, що особливо важливо при виконанні ремонтів устаткування.

6. Економічність системи — виконання усіх функцій обслуговування з мінімальними витратами.

Виконання перерахованих вимог можливо за умови злагодженої, науково обґрунтованої організації праці усіх допоміжних працівників і чіткої координації функцій обслуговування.

Існуючу організацію обслуговування робочих місць треба постійно вивчати. І після виявлення конкретних недоліків в області організаційної роботи, проектуються заходи щодо поліпшення обслуговування по всіх основних функціях. Заходи повинні бути конкретними (зміст заходів, форма й спосіб їхньої реалізації), адресними (найменування служб і посадових осіб, відповідальних за реалізацію заходів, і розподіл обов’язків між ними). Для всіх заходів повинні бути зазначені терміни виконання в цілому, а для великих заходів — терміни по етапах проведення робіт.

Робота по організації й обслуговуванню робочих місць потребує і часу, і засобів, і витрат

В сучасних умовах з’явилася можливість розробляти й впроваджувати типові проекти оснащення й обслуговування робочих місць.

Використання типових проектів для однотипних робочих місць у багато разів скорочує витрати по розробці документації по оснащенню, плануванню робочих місць і по організації їхнього обслуговування.

Які елементи типового проекту робочого місця були враховані при плануванні Вашого робочого місця?

Інформаційне обслуговування

Інформаційне обслуговування повинно базуватися на вивченні потреб працівника в інформації шляхом аналізу його функцій, змісту й характеру рішень, що приймаються. Інформація — це нові відомості, зрозумілі й оцінені як корисні для вирішення тих чи інших завдань. А зміст інформаційної роботи полягає в тому, щоб зібрати дані і перетворити їх в інформацію, тобто відібрати з них нові й корисні, а також надати їм форму, при якій вони будуть використані у найкоротший час. Відбір необхідної інформації є важливою та складною процедурою, тому що недостатність інформації, як і її надлишок (зайвість) знижує результативність праці в системі управління. Обмін інформацією між різними рівнями управління виконується у формі повідомлень, показників і різних документів.

Засоби, які визначають порядок реєстрації, перетворення, зберігання й пересування відомостей у поєднанні з необхідною для цього технікою, складають систему інформації. Інформація, за своїм значенням для обґрунтування рішень, розділяється на чотири види.

Рис.4.4. Види інформації

Директивна інформація забезпечує єдність управління, законність правових дій менеджера. Вона регламентує діяльність з позицій законності.

Науково-технічна інформація прискорює практичне використання економічних законів ринкової економіки, сприяє організації виробництва, праці та управління підприємством.

Економічна інформація показує стан господарської діяльності організації та її ефективність. Вона характеризує зміни трудового процесу, витрати праці у кожному структурному підрозділі підприємства.

Організаційні нормативи — це засоби впливу на управляючу систему шляхом регламентування діяльності при виконанні завдань управління, встановлення норм і нормативів на виконання окремих трудових операцій.

Головною вимогою до інформації є її достатність

Достатність інформації забезпечує можливість:

1. вибору рішення;
   1. підвищення ефективності управління за рахунок обґрунтованості рішень;
   2. скорочення часу на розробку й прийняття рішень;
   3. зменшення витрат на збір і обробку відомостей.

При неефективності даних створюється ілюзія інформованості

Інформація, яка надходить, повинна відповідати вимогам, показаним на схемі

Рис.4.5. Вимоги до інформації

Достовірність інформації забезпечується шляхом її одержання з різних джерел.

Актуальність даних тісно пов’язана з їх новизною і може оцінюватися часом від конкретних подій, фактів, стану до невикористання даних про нього.

Оперативні данні втрачають свою актуальність дуже часто і використовуються тільки один раз. Дані узагальнені, аналітичного характеру зберігають свою актуальність протягом довгого періоду і використовуються багаторазово.

Своєчасність даних — це властивість, близька до актуальності, але все ж таки відмінна від неї. Дані надходять своєчасно, якщо вони не запізнюються відносно оптимальних строків прийняття рішення. Але своєчасно — не означає завчасно, тому що зібрані раніше дані втрачають актуальність. Своєчасність інформації забезпечується використанням сучасних технічних засобів управління правильним визначенням строків збору і обробки оперативних даних.

Дуже важливою є вимога до змістовності і доступності їх сприймання. Оперативні дані можна надавати у формі таблиць, діаграм, схем та ін.

 Культура робочого місця та культура праці державного службовця

До професійної етики державного службовця входить культура робочого місця. Робоче місце повинно відповідати всім ергономічним вимогам, що забезпечують максимальну зручність і задоволення в роботі, мінімальні витрати часу й сил на непродуктивні переміщення.

Одна з головних вимог — це винятковий порядок і чистота, як у приміщенні, так і на робочому місці

Культура праці службовця органу місцевого самоврядування — це ціннісно-нормативна система принципів, знань і вмінь, яка, базуючись на культурно-інтелектуальних якостях особистості, виражає міру її професіоналізму, забезпечує якісний рівень діяльності, регуляцію поведінки і мотивації та діє як функціонально-рольовий механізм мистецтва працювати з людьми і для людей у сфері служби. Культура праці службовців виявляється у процесі та результаті їхньої діяльності й оцінюється за такими основними критеріями:

1. якість, раціональність і своєчасність наданих послуг;
2. стабільність роботи організації;
3. задоволення з боку тих, хто працює;
4. задоволеність тих, хто одержує результати цієї праці.

Рис.4.5. Модель якостей службовця

Якщо виходити з того, що культура — це творчість, яка врятує світ, а праця — совість, і взявши до уваги те, що “доля держави, країни й народу — в руках державних службовців”, можна дійти певного висновку: закладаються необхідні передумови для розгляду проблеми культури праці службовця як головного чинника для піднесення авторитету державної влади й окреслюється ціннісний підхід до розуміння даної проблематики, що постає як парадигма:

Модель якостей службовця

Позитивний образ державного службовця складається не тільки з уміння спілкуватися з людьми, але і з його зовнішнього вигляду, мови, манери поведінки в цілому.

Акуратно одягнені службовці вселяють більше довіри, ніж одягнені абияк або зухвало

Будь-яка деталь одягу, від взуття до краватки, повинна гармоніювати з іншими і мати бездоганний вигляд. Не варто ризикувати своїм професійним іміджем, надягаючи речі, що випадають зі стилю організації. Зовнішність службовця — це „зовнішня оболонка” його іміджу, причому одяг складає 90% усього того, що люди бачать перед собою, коли дивляться на вас. Часто вони судять про вас, про рівень вашої культури лише на підставі оцінки вашого одягу.

Визначені вимоги до одягу службовців, продиктовані не тільки загальноприйнятими вимогами етикету, але й специфікою умов роботи на державній службі. Одяг службовця повинен відповідати основному призначенню його діяльності:

1. бути функціонально доцільним;
   1. зручним для роботи;
   2. не відволікати уваги від справи.

Його строгість, охайність і елегантність повинні символізувати надійність, стабільність, значимість і культуру державної служби. Багато фахівців вважають кращим для службовців “консервативний стиль”, який справляє враження обґрунтованості й діловитості. Діловий етикет не рекомендує службовцю вдягатися “з голочки”. Одяг повинен бути зручним.

А якого стилю одягу дотримуєтесь Ви і Ваші колеги?

Не варто забувати і найважливіші правила ділового етикету:

1. щоб бути завжди добре одягненим, треба мати смак;
   1. не може бути красивим те, що може завдати шкоди здоров’ю;
   2. одяг повинен відповідати своєму призначенню. Він повинен відповідати віку;
   3. одяг повинен відповідати індивідуальним особливостям людини. Він завжди повинен бути чистим й охайним.

Важлива вимога професійної культури службовця — дотримання правил ділового етикету разом з приємними манерами і привітною посмішкою.

4.3.2. Особливості розумової діяльності службовця

Pозумова діяльність, на відміну від фізичної, супроводжується меншими витратами енергетичних запасів, але це не означає, що вона є легкою. Основним робочим органом під час такого виду діяльності виступає мозок. Під час розумової діяльності в людському організмі відбуваються різні процеси.

Для розумової діяльності характерні:

1. напруження уваги, сприйняття, пам’яті;
2. велика кількість стресів;
3. малорухомість (гіподинамія);
4. вимушена робоча поза.

Усе це зумовлює застійні явища у м’язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу; погіршується постачання мозку киснем, стійкість ясного бачення, гострота зору, збільшується час зорово-моторної реакції.

Ступінь напруження уваги при розумовій праці у середньому в 5–10 разів вищий, ніж при фізичній праці

Завершення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності. Розвивається особливий стан організму — втома, що з часом може перетворитися на перевтому. Усе це призводить до порушення нормального фізіологічного функціонування організму. Люди, що займаються розумовою діяльністю, навіть у стані перевтоми здатні довгий час виконувати свої обов’язки без особливого зниження рівня працездатності й продуктивності. Переважно люди розумової діяльності нездатні вимкнути механізм переробки інформації на ніч; вони працюють не лише 8–12 годин на добу, а майже постійно з короткими переключеннями.

Згідно інформативної теорії:

Людина під час сну переробляє інформацію, отриману під час періоду активної бадьорості

Фізичний і розумовий види діяльності вимагають різного напруження певних функціональних систем організму, тому навантаження необхідно класифікувати відповідно до важкості й напруженості. Важкість праці — це напруження функціональних систем, які зумовлені фізичним навантаженням. Напруженість — це рівень напруження центральної нервової системи.

Частка фізичної й психічної складових у різних видах трудової діяльності неоднакова: під час фізичної праці переважає м’язова діяльність; під час розумової — активізуються процеси мислення.

Важливого значення при розумовій діяльності набуває робоча поза — положення корпуса й кінцівок стосовно столу, устаткуванню. Робоча поза визначається:

1. особливістю виконуваної роботи;
   1. місцем і умовами проведення роботи;
   2. антропометричними характеристиками людини.

При правильній робочій позі значно полегшується праця і підвищується її продуктивність. Раціональною вважається така робоча поза, при якій не виникає передчасного стомлення. Для цього необхідно, щоб:

1. робоча поза була вільною і зручною;
2. була можливість для чергування робочих поз “стоячи”, “сидячи”;
3. робоча поза забезпечувала пряму поставу (можливий нахил тулуба тільки вперед і не більше ніж на 10–15°);
4. сидіння стільця було регульованим по висоті, а для ніг необхідно мати підставку;
5. нахил тулуба вперед при роботі стоячи не перевищував 15°.

Гіподинамія — порушення функцій організму при малорухомості.

Чи дотримуєтесь Ви рекомендацій щодо раціональної робочої пози? Чи впливає вона на процес Вашої роботи?

Природа та причини стресу, способи зниження його рівня

У перекладі з англійської мови слово “стрес” означає “натиск, тиск, напруга”. А енциклопедичний словник дає наступне тлумачення стресу: “стан напруги, що виникає в людини чи тварини під впливом сильних дій”. Стрес, звичайно, сприймається як негативне явище. Вважається, що його викликає яка-небудь неприємність (аварія, „провал” на іспиті тощо). Але це тільки один із видів стресу. Насправді існує і позитивний стрес, що може бути викликаний приємними подіями (наприклад, підвищення по службі, великий лотерейний виграш та ін.). Невеликі стреси навіть корисні для організму — вони постійно тренують його, вводячи в стан активації чи тренування. Першовідкривач стресу Г. Сельє дав йому наступне визначення: “Стрес є неспецифічна відповідь організму на будь-яку пред’явлену йому вимогу”. Таким чином, стрес можна визначити як адаптивну реакцію на зовнішню ситуацію, що приводить до фізичних, психологічних і / чи поведінкових змін у працівників організації.

Незначні стреси неминучі й нешкідливі. Треба тільки навчитися розрізняти припустимий ступінь стресу і занадто великий стрес

Рис.4.6. Психологічні прояви стресу

Причини стресу на робочому місці

Фактори, що викликають стрес, чи так звані стресори, що впливають на працівників включають:

1. фактори стресу поза організацією;
2. групові фактори стресу;
3. фактори стресу, пов’язані з організацією.

Подумайте, що для Вас є основними факторами стресу (до 5 позицій) на роботі та оцініть ступінь їх важливості

Фактори стресу поза організацією

Стрес на роботі не можна обмежувати подіями й умовами, що мають місце безпосередньо на робочому місці. Будь-яка організація є відкритою соціальною системою, і на її елементи — працівників — природно впливають зовнішні фактори, такі як:

1. зміни в суспільстві;
   1. економічні й фінансові умови;
   2. зміни в особистому житті (сімейні проблеми, старіння, смерть близького родича, народження дитини тощо).

Так, можна сказати, що незадовільне фінансове положення може спонукати людей брати додаткову роботу, у результаті чого скорочується час відпочинку і підсилюється стрес. Серйозним фактором стресу працівників є і сімейні кризи. Є дані про те, що в родинах, де всі працюють, чоловік, що знаходиться в стресових умовах може „передати” свій стрес дружині.

Групові фактори стресу.

До групових факторів стресу можна віднести наступні:

1) відсутність групової згуртованості — відсутність можливості для працівника почувати себе членом колективу внаслідок специфіки робочого місця, або через те, що керівник не допускає чи обмежує цю можливість, чи тому, що інші члени групи не приймають його у свої ряди, може стати джерелом сильного стресу.

2) наявність міжособистісних, міжгрупових конфліктів — наявність серйозних протиріч чи несумісності окремих характеристик особистості працівника, наприклад, його особистих цілей, нестатків, цінностей, із соціально схвалюваними в групі, де він працює, змушений спілкуватися, взаємодіяти, також є серйозним стресогенним фактором.

Фактори стресу, пов’язані з організацією.

Причини пов’язаного з роботою стресу досліджуються вже чималий час, і перелік потенційних факторів, що викликають стрес, дуже довгий. У ньому можна знайти фізичні фактори, що перетворюють робоче місце у вороже середовище (підвищена температура, шум, багатолюдність тощо), а також масу психічно-соціальних факторів, обумовлених конкретною комбінацією трудових, організаційних і соціальних особливостей робочого місця. [3, c. 307] До найбільш точно встановлених стресорів, зв’язаних з виробничим середовищем, відносяться:

1. невпевненість у завтрашньому дні — для багатьох працівників постійним стресором є страх втратити свою роботу через скорочення, неадекватні трудові показники, віку чи з іншої причини;
2. неможливість впливати на свою роботу — як відзначають багато дослідників, те, як людина впливає на свою роботу, може бути пов’язане зі стресовим станом. Монотонна механічна робота і відповідальність за речі, на які люди не можуть впливати, є особливо стресовими факторами для деяких працівників;
3. характер виконуваної роботи — складність розв’язуваних задач, самостійність у роботі, ступінь відповідальності, умови праці: ступінь небезпеки при виконанні роботи, рівень шуму тощо — можуть бути також віднесені до факторів, що нерідко провокують стрес у працівників;
4. рольова двозначність і рольовий конфлікт — ці умови в більшості випадків сприймаються як стресори. Тут під рольовою двозначністю мається на увазі невизначеність у відносинах з людиною, що виконує ту чи іншу роль, а під рольовим конфліктом — різні несумісні чекання у відношенні значимих людей на роботі;
5. специфічна організаційна структура — наприклад, матрична структура організації, що припускає подвійне підпорядкування, нерідко є джерелом стресу для працівника, змушеного одночасно виконувати розпорядження двох керівників;
6. стресовий стиль керування — часте використання методів невиправданого тиску й погроз є одним з найсильніших факторів стресу для підлеглих;
7. тиск робочого графіку — змінна робота часто створює потребу в низці психологічних і пов’язаних з позаробочим життям змін, що є потенційними стресорами. З іншого боку, дуже напружений робочий графік, що робить скрутним або неможливим одночасне задоволення виробничих і особистісних потреб, може також бути сильним стресором для людей у різних трудових ситуаціях.

Ефекти стресу на робочому місці

Є дані, що стрес далеко не завжди негативно впливає на працівників і їхню виробничу діяльність. Насправді, занадто низький рівень стресу може привести навіть до зниження продуктивності. Відзначається, що легкий стрес, наприклад, прихід нового начальника чи несподіване переміщення, може зробити позитивний вплив, оскільки змушують працівника мобілізуватися для самоствердження в нових умовах.

Приклад: у багатьох японських компаніях одним з положень кадрової політики є регулярна ротація кадрів

Легкий стрес також поліпшує кровообіг, приводить до посилення активності і до нових виробничих успіхів. Однак високі рівні стресу здійснюють серйозний шкідливий вплив на фізіологічну, психологічну і поведінкову сторони життєдіяльності людини. Стрес викликає хімічні й інші зміни у фізичному, ментальному чи емоційному стані. Він викликає занепад сил і / або фізичні захворювання. У той час як взаємозв’язку між стресом і фізичним здоров’ям людини приділялася пильна увага, вплив стресу на психологічний стан досліджений не настільки докладно. Також є дані про пряму залежність між високим рівнем стресу і такими агресивними діями, як саботаж, міжособистісна агресія, вороже поводження й скарги.

Психологічні проблеми подібного типу, викликані стресом, приводять у свою чергу до:

1. незадовільного виконання службових обов’язків;
   1. заниженої самооцінки;
   2. нездатності зосередитися й прийняти рішення;
   3. незадоволеності роботою.

Ці наслідки стресу приносять прямі збитки організації.
Високий рівень стресу робить також не завжди помітний, але абсолютно реальний вплив на продуктивність роботи працівників, які обіймають ключові посади в організації.

Ще одним аспектом впливу стресу є зміна в поводженні людини. Прямим результатом сильних стресів на роботі можуть бути такі поведінкові реакції:

1. недоїдання чи переїдання;
2. зловживання палінням, алкоголем, наркотиками й антидепресантами.

Можна також відзначити взаємозв’язок між темпераментом людини і її реакцією на стрес.

Таким чином, у виробничій обстановці робота в умовах підвищеного рівня стресу може викликати „неефективне поводження, надмірні реакції чи нездатність відновитися після роботи”.

Рис.4.7. Наслідки підвищеного стресу на роботі

Пригадайте, що Ви робите вдома та на роботі, щоб покращити свій настрій та заспокоїтися? Якщо у Вас є свої секрети, що допомагають Вам відновити внутрішній емоційний баланс та рівновагу в стресовій ситуації, розкажіть про це у форумі

Попередження стресу

Існує досить багато способів і методів “боротьби зі стресом”, як індивідуальних, так і організаційних. Більшість з них загальновідомі. Так, до індивідуальних методів можна віднести:

• 1) регулярний активний відпочинок;
• 2) релаксація (заняття йогою, медитація, аутотренінг);
• 3) тренінг навичок самоконтролю поводження;
• 4) планування власного часу;
• 4) забезпечення достатньої тривалості сну;
• 5) когнітивна терапія та ін.

У закордонних організаціях практикуються такі методи, як включення в соціальний пакет працівника оплати занять у спортивному залі, басейні. Деякі з них намагаються забезпечити доведення до працівників конкретних простих методик, що допомагають впоратися зі стресом.

Однак застосування таких заходів недостатньо. До проблеми необхідно підходити комплексно, не просто допомагати співробітникам боротись із сильним стресом чи його наслідками, але й попереджувати його на рівні організації.

В організаціях доцільно застосовувати наступні заходи для керування стресом, щоб рівень стресу співробітників не перевищував припустимого рівня:

1. регулярний моніторинг і формування прийнятного соціально-психологічного клімату;
   1. оптимізація організаційної структури (розподілу обов’язків, повноважень і відповідальності), здійснювана з урахуванням здібностей і можливостей конкретних співробітників;
   2. виключення (по можливості) ситуацій рольового конфлікту;
   3. максимально можливе інформування співробітника про те, що в організації заохочується, а що — ні (наприклад, прийняття в організації корпоративного кодексу поводження співробітника, ознайомлення працівників із принципами системи заохочення, штрафів тощо), про його перспективи (може включати планування кар’єри), про майбутні зміни в організації і про те, як вони відіб’ються конкретно на ньому;
   4. збагачення змісту обов’язків працівників;
   5. дотримання санітарно-гігієнічних норм;
   6. надання співробітникам можливості відчути, що вони можуть впливати на ситуацію (дати їм право брати участь у прийнятті визначених рішень, надати більше повноважень в організації власного робочого місця, планування свого робочого часу та ін.);
   7. надання співробітникам можливості регулярного зворотного зв’язку, повідомлення про результати їхньої праці;
   8. навчання менеджерів вищої й середньої ланки керуванню конфліктами, навичкам партнерського спілкування;
   9. надання співробітникам консультативної підтримки.

Багато сучасних організацій мають або розробляють програми керування стресом.

Рис.4.8. Організаційні програми керування стресом 

Гігієнічні рекомендації щодо організації праці

Гігієна праці чи професійна гігієна — розділ гігієни, що вивчає вплив трудового процесу і навколишнього виробничого середовища на організм робітників з метою розробки санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних нормативів і заходів, спрямованих на створення сприятливіших умов праці, забезпечення здоров’я і високого рівня працездатності людини.

В Україні широко використовується система гігієнічного нормування гранично допустимих концентрацій несприятливих хімічних речовин у повітрі робочої зони і деяких фізичних факторів (температура повітря, вологість, шум, вібрація тощо).

Гігієнічні нормативи гарантують збереження здоров’я робітників

Виконання цих нормативів є обов’язковим для адміністрації підприємств, установ і організацій, це закріплено законодавством.

Гігієна праці — система забезпечення здоров’я робітників у процесі трудової діяльності, що включає правові, соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні, лікувально-профілактичні, реабілітаційні й інші заходи. Умови праці — сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, що впливають на здоров’я і працездатність людини.

Шкідливий виробничий фактор — фактор середовища і трудового процесу, що може викликати:

1. професійну патологію;
   1. тимчасове чи стійке зниження працездатності;
   2. підвищити частоту соматичних та інфекційних захворювань;
   3. привести до порушення здоров’я нащадків.

Небезпечний виробничий фактор — фактор середовища і трудового процесу, що може бути причиною:

1. травми;
2. гострого захворювання;
3. раптового різкого погіршення здоров’я;
4. смерті.

Залежно від кількісної характеристики й тривалості дії окремі шкідливі виробничі фактори можуть стати небезпечними. Гігієнічні нормативи умов праці — рівні шкідливих виробничих факторів, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі, але не більш 40 годин на тиждень протягом усього робочого стажу, не повинні викликати захворювань чи відхилень у стані здоров’я, що виявляються сучасними методами досліджень у процесі роботи чи у віддалений термін життя сьогодення чи наступних поколінь. Безпечні умови праці — умови праці, при яких вплив на робітників шкідливих і небезпечних виробничих факторів виключений чи їх рівень не перевищує гігієнічних нормативів.

Залежно від співвідношення рівнів небезпечних і шкідливих факторів і гранично допустимих рівнів умови праці за шкідливістю і небезпекою поділяються на чотири класи:

• 1 клас — оптимальні умови праці;
• 2 клас — допустимі умови праці;
• 3 клас — шкідливі умови праці;
• 4 клас — небезпечні (екстремальні) умови праці

Підвищення ефективності розумової праці

Для забезпечення раціональної, продуктивної розумової праці її треба організовувати так, щоб передбачити зміну різних видів діяльності протягом робочого дня відповідно до того, як змінюється працездатність. [3, c. 321]

Так, на початку роботи працездатність нижча за звичайні середні показники; наприкінці першої години вона досягає найвищого рівня, тримається на ньому протягом другої і третьої годин, а потім починає знижуватися

Тому для людей розумової праці особливо важливо основну, найважчу роботу, пов’язану з обдумуванням, узагальненнями, засвоєнням чогось нового, виконувати в першій половині робочого дня. Допоміжні операції, що потребують незначного напруження, бажано виконувати наприкінці дня. Якщо з якоїсь причини людина не працювала певний час, то навантаження треба збільшувати поступово, особливо в старшому віці. Коли людина починає займатися новою, незнайомою діяльністю або приступає до неї після досить великої перерви, то входити в роботу також потрібно поступово.

До фізичної праці людина швидше пристосовується, ніж до розумової. Розумову діяльність, так само, як і фізичну, не можна розпочинати, напружуючись з останніх сил.

Поступове входження в робочий процес сприяє:

1. поліпшенню й вдосконаленню працездатності;
   1. виробленню трудової вправності;
   2. покращенню пам’яті, уваги й мислення.

Чи практикуєте Ви зміну розумової діяльності для забезпечення продуктивності своєї праці?

Щоб діяльність була продуктивною, необхідне постійне тренування, яке має велике значення для розвитку й використання трудових та функціональних можливостей організму. Тренованість забезпечує економніше витрачання функціональних можливостей організму і мобілізує приховані резерви діяльності окремих органів і систем, коли в тому виникає потреба. Така мобілізація сил має важливе значення в період великого напруження в роботі (під час складання звітів, екзаменів та ін.). Важливу роль вона відіграє також у профілактиці різних хвороб, пов’язаних з інтенсивною працею. Постійне тренування має величезне значення для осіб розумової, в тому числі і високоінтелектуальної, праці.

Ритм роботи як умова працездатності

Невід’ємною умовою продуктивності праці є її послідовність і систематичність. Будь-яку роботу треба організовувати планомірно: починати й закінчувати в певний час. Якщо людина працює в певному ритмі, то центральна нервова система настроюється на нього, і за цих конкретних умов він стає найбільш сприятливим, оптимальним. Залежно від особливостей нервової системи різним людям властивий різний ритм роботи.

Недодержання робочого ритму призводить до великих затрат енергії

Ця додаткова енергія, яку організм вимушений спрямовувати на „налаштування”, знижує продуктивність праці. На жаль, є багато працівників, які не надають належного значення ритму роботи. Працездатність змінюється не тільки протягом робочого дня, а й протягом робочого тижня. У понеділок, після відпочинку, вона дещо знижена порівняно з середніми тижневими показниками, у вівторок трохи підвищується; найбільшого рівня досягає в середу й четвер, а в п’ятницю характеризується найнижчими величинами, що залежить від тижневого завантаження. Паралельно з динамікою працездатності змінюється і продуктивність праці.

Найважчі та найвідповідальніші робочі завдання треба виконувати тоді, коли працездатність найвища

Це запобігатиме передчасній появі втоми.

Ефективність діяльності людини знижується не тільки внаслідок її перевантаження, а й при нестачі потрібної інформації. У разі недостатності зовнішніх подразників, монотонності роботи розвиваються явища, подібні, як це не парадоксально, до втоми:

1. збільшується кількість помилкових дій;
   1. знижується емоційний тонус;
   2. з’являється сонливість тощо.

При значній тривалості такого стану можуть виникати навіть хворобливі розлади нервової системи.

Неабияке значення для продуктивності роботи має:

1. бажання працівника виконувати доручену йому справу;
2. емоційна налаштованість
3. умови суспільного середовища, що покликані розвивати ініціативу;
4. прагнення якомога краще працювати.

Шляхи підвищення ефективності розумової праці наступні:

1. Керування емоціями

Працівник повинен враховувати, що емоції задоволення й невдоволення (стенічні, які підвищують життєдіяльність організму, й астенічні, що понижують їх) можуть закономірно виявлятися у різних видах нашої діяльності, впливаючи на її результат, перетворюючи дії, підхід до них і раціональність виконання на звичку. Працівник мусить:

1. виявити емоції, які дезорганізують його, і навпаки, мобілізують сили на виконання визначених дій і вчинків;
2. виробляти певне ставлення до них, застосовуючи силу волі,
   знання, визначаючи їхню реальність і силу їхнього впливу;
3. запобігати, по можливості, кількість і силу дії небажаних емоцій, озлобленості, поганого настрою;
4. визначити параметри й стійкість свого настрою під впливом конкретної виробничої, міжособистісної ситуації.

2. Формування гарного настрою

Поганий настрій несумісний з професійною діяльністю, покладеними й виконуваними функціями. Він може погіршуватися під впливом фізичного стану, особистих життєвих невдач, неприємностей тощо.

Рис.4.9. Наслідки поганого настрою

Треба формувати й створювати свій настрій самостійно, підходячи до нього як до фактора:

1. своєї соціальної орієнтації;
   1. оптимальної життєдіяльності;
   2. підвищеного емоційного тонусу.

3. Запобігання стресам

Працівник враховує можливість настання стресового стану — стану напруженості, втоми, нервового виснаження, викликаного надзвичайними ситуаціями, небезпекою виконуваної роботи, підвищеною відповідальністю і сильними перевантаженнями.

Для послаблення негативного впливу стресів на професійну діяльність потрібно:

1. раціоналізувати процес розумової праці;
2. збалансувати харчування;
3. забезпечити активний відпочинок;
4. усувати всі перешкоди, що знижують працездатність;
5. забезпечувати нормальні умови праці;
6. удосконалити стиль і методи роботи.

4. Психологічні способи оптимізації розумової діяльності

Велика роль у підвищенні ефективності розумової діяльності належить психологічним факторам. До колективних засобів створення психологічної установки на продуктивну розумову працю відносяться методи “мозкової атаки” (брейнстормінгу), “колективного інтелекту” (система психоінтелектуальної генерації). Найдорожчим індивідуальним засобом психологічного впливу, для оптимізації розумової діяльності є аутогенне тренування.

5. Статус особистості

Статус особистості і її ролі служать рушійною силою потенційних резервних можливостей психіки людини. Ніхто в соціальній групі не може залишатися бездіяльним і позбавленим своєї ролі.

Кінцева мета такої роботи — психоінтелектуальна генерація і тренування психологічно вірного адекватного поводження навіть в умовах стресової й конфліктної ситуації.

6. Дисциплінування

Психорегуляційне тренування є одночасно вищим досягненням дисциплінування волі. Кожна робота, у тому числі і розумова, виховує волю. Вирішивши працювати над собою, треба починати негайно, треба підбадьорювати себе, вселяти в себе віру в успіх. Потрібно йти від простого до складного і контролювати свої результати. Вольова спрямованість тісно пов’язана з “рефлексом мети”. Тільки та людина, яка має чітко визначену мету і цілеспрямовано йде до її досягнення, по-справжньому успішна.

 4.3.3. Організація режиму відпочинку посадовою особою місцевого самоврядування

Конституцією України передбачено одне з основних прав громадян України — право на відпочинок (Ст. 44 Конституції України). Режим праці та відпочинку — це встановлювані для кожного виду робіт порядок чергування періодів роботи і відпочинку і їхня тривалість. Раціональний режим — таке співвідношення і зміст періодів роботи і відпочинку при яких висока продуктивність праці поєднується з високою працездатністю людини без ознак надмірного стомлення протягом тривалого часу. Таке чергування періодів праці та відпочинку дотримується в різні відрізки часу: протягом робочої зміни, доби, тижня, року відповідно до режиму роботи організації.

Режим роботи організації передбачає:

1. кількість змін на добу;
2. тривалість зміни в годинах;
3. тривалість робочого тижня;
4. загальний час роботи організації протягом календарного періоду (доба, місяць, квартал, рік). Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини.

Поліпшення використання робочого час є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці

Які категорії працівників мають право на скорочену тривалість робочого тижня?

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Для працівників здебільшого установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п’ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. — за тижневої норми 36 год. і 4 год. — за тижневої норми 24 год. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням:

1. специфіки роботи;
2. думки трудового колективу;
3. погодження з місцевою радою.

Режим праці та відпочинку регулюється (глави 4 та 5) Кодексом законів про працю України

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.

Річний режим праці та відпочинку визначає кількість святкових днів і відпустки.

Відпрацьований святковий день компенсується іншим днем відпочинку, або оплачується в подвійному розмірі

Нормування часу на відпочинок

Часом відпочинку називається час, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов’язків і який він може використовувати за своїм розсудом (у тому числі відлучатися на цей час з місця виконання роботи).

Рис.4.10. Види часу відпочинку

1. Перерви протягом робочого дня

Протягом робочого дня (зміни) працівникам дається: перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше 2 годин і не менше 30 хвилин (така перерва дається усім працівникам без винятку й у робочий час не включається).

2. Щотижневі вихідні дні

Трудове законодавство України гарантує усім працівникам щотижневий відпочинок у вигляді вихідних днів. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку, тобто часу з моменту закінчення роботи в передвихідний день і до початку роботи в наступний робочий день, повинна бути не менше 42 годин. При п’ятиденному робочому тижні працівникам дається два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя

Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні встановлюється графіком роботи даного підприємства. Як правило, два вихідних дні даються підряд. На підприємствах з постійним циклом роботи, припинення якого неможливе за виробничо-технічними і організаційними умовами, вихідні дні даються в різні дні тижня по черзі кожній групі працівників у відповідності з правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Робота у вихідні дні, як правило, забороняється

Ви можете залучити своїх співробітників до роботи у вихідні дні в наступних випадках:

1. для запобігання виробничої аварії, катастрофи;
   1. усунення наслідків виробничої аварії, катастрофи або стихійного лиха;
   2. для запобігання нещасним випадкам, знищенню чи псуванню майна тощо.

3. Святкові дні

Крім щотижневих днів відпочинку працівники не працюють також у неробочі святкові дні. В Україні неробочими святковими вважаються наступні дні:

1 січня — Новий рік;

7 січня — Різдво Христове;

8 березня — Міжнародний жіночий день;

1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;

9 травня — День Перемоги;

15 червня — Трійця;

28 червня — День Конституції України;

24 серпня — День Незалежності України.

У неробочі святкові дні допускаються роботи, виконувані:

1. для запобігання виробничій аварії, катастрофі;
2. для запобігання нещасним випадкам;
3. для виконання невідкладних, заздалегідь непередбачених робіт, від термінового виконання яких залежить надалі нормальна робота організації тощо.

cУ випадку збігу вихідного і неробочого святкового днів вихідний день переноситься на наступний після святкового робочого день

4. Відпустки

Право на відпустку мають усі працівники незалежно від:

1. місця роботи;
   1. займаної посади;
   2. форми оплати праці;
   3. режиму роботи;
   4. умов праці;
   5. терміну трудового контракту.

При цьому зберігаються місце роботи (посада), а також середній заробіток співробітника, що знаходиться у щорічній відпустці. Трудове законодавство передбачає наступні види відпусток:

1. щорічна основна оплачувана відпустка;
2. щорічна додаткова оплачувана відпустка;
3. відпустка без збереження заробітної плати.

Особливості праці й відпочинку при роботі з комп’ютером

Комп’ютери знайшли широке застосування в управлінні, тому що вони дозволяють забезпечити детальний контроль за виконанням розпоряджень, а також велику гнучкість у представленні графічної і текстової інформації. У цих умовах, керуючи різними процесами за допомогою комп’ютера, доводиться практично постійно перебувати в стані дискомфорту чи стресу, що послаблює нервову систему і може призвести до різних психологічних захворювань, нервових зривів, депресії. Цей аспект впливу обчислювальної техніки на стан людини набуває все більшого значення.

1. Синдром комп’ютерного стресу

Серед користувачів ПК виявлено новий тип захворювання — синдром комп’ютерного стресу (СКС), що супроводжується:

1. головним болем;
2. запаленням очей;
3. алергією;
4. дратівливістю;
5. млявістю;
6. депресією.

Як правило, наявність єдиного симптому малоймовірна, оскільки усі функціональні органи людини взаємозалежні. Симптоми захворювання різноманітні й численні.

1. Фізичні нездужання: сонливість, втома (навіть після відпочинку); головний біль після роботи; болі в області очей; болі в ділянці надбрів’я і чола; болі в потиличній, бічних і тім’яній частині голови; біль у нижній частині спини, у стегнах, у ногах; поколювання, оніміння, болі в руках, зап’ястях і кистях; напруженість м’язів верхньої частини тулуба (шия, спина, плечі, руки).

2. Захворювання очей: швидка стомлюваність, почуття гострого болю, печія, сверблячка, сльозливість; часте кліпання, відчуття натертості.

3. Порушення візуального сприйняття: неясність зору на далекій відстані відразу після роботи за комп’ютером (“завіса перед очима”); неясність зору на близькій відстані (зображення на екрані погано фокусується зоровою системою); неясність зору підсилюється протягом дня; виникнення подвійного зору (зображення на екрані двоїться); окуляри стають “слабкими” (необхідність зміни окулярів); головні болі; косоокість.

4. Погіршення зосередженості і працездатності(дуже часто виявляється наслідком візуальних порушень): зосередженість досягається у процесі роботи (неможливо зберегти уважність протягом тривалого часу); дратівливість під час і після роботи; втрата робочої точки на екрані, пропуски рядків, слів, уведення повторних рядків; помилки при заповненні стовпчиків, переставлення слів чи цифр місцями.

Причинами різноманітних симптомів СКС, на думку медиків, є п’ять основних факторів:

1. неправильна робота очей і невірне положення тіла;
2. носіння невідповідних окулярів чи контактних лінз;
3. неправильна організація робочого місця;
4. підсумовування фізичних, розумових і візуальних навантажень;
5. низький рівень візуальної підготовленості для роботи з комп’ютером.

Чи є у Вас свої особливі методи боротьби з синдромом комп’ютерного стресу? Поділіться ними з колегами!

Принципи правильної роботи за ПК

Принцип 1.Правильна робоча поза

Протягом всього часу роботи необхідно стежити, щоб тіло займало оптимальну ергономічну позу.

Якщо протягом робочого дня доводиться неодноразово підніматися з крісла і знову сідати, при підйомі намагайтеся тримати голову і торс прямо; сідаючи, опускайте тіло легко і м’яко, голова повинна бути спрямована вперед і нагору, шия розслаблена, не “плюхайтеся” з усього маху на крісло — ушкоджуються хребці.

Принцип 2. Правильне дихання і релаксація

Регулярне глибоке дихання і релаксація (розслаблення) дозволяють зберігати розумову активність, гарне самопочуття і ясність мислення за роботи на комп’ютері протягом тривалого проміжку часу.

Неглибоке, нерегулярне дихання, його затримка, збої частоти і ритму спостерігаються в критичних ситуаціях, при концентрації зусиль, при поганому настрої, а також є ознакою напруженої розумової діяльності. Але потрібно пам’ятати, що подібні зміни в подиху погіршують ефективність роботи мозку, ведуть до напруженості й утоми і завдають шкоди всьому організму.

Принцип 3. Правильна організація роботи зорового апарату

Для того щоб очі не стомлювалися і зір зберігав ясність при роботі за комп’ютером, виконуйте наступні рекомендації.

1. Кліпайте через 3–5 секунд

Як правильно кліпати?

• стежте, щоб рухалися тільки повіки — ні в якому разі чоло чи обличчя;
• кліпайте без зусиль, зіткнення верхніх і нижніх повік повинні бути м’якими;
• зберігайте брови в розслабленому стані.

2. Намагайтеся під час роботи бачити не тільки екран. Ваш зір повинен бути “відкритим”. Частіше дивіться вдалину.

Правильне кліпання і дотримання коротких періодів відпочинку для очей допомагає зберегти зір і підвищити ефективність роботи

Принцип 4. Дотримання режиму роботи

По можливості дотримуйте режиму роботи, встановленого санітарними нормами. Короткочасні, але регулярні перерви дозволять мінімізувати негативний вплив комп’ютера і протягом робочого дня відновлювати працездатність.

Принцип 5. Виконання вправ оздоровчо-профілактичного комплексу

Міжнародні конференції, присвячені роботі з дисплеями, продемонстрували широкий розмах досліджень у сфері комп’ютерної безпеки в розвинутих країнах. Разом з тим відзначалася недостатність досліджень, спрямованих на використання засобів фізичної культури для оптимізації роботи, тоді як саме вони можуть відіграти вирішальну роль у збереженні здоров’я робітників за комп’ютерами.